Найчорніший день дипломатії був не учора

Саме після Будапешту почалось радісне пілілово української армії і багаторічне знущання.

Інтернет зберігає купу відео, де пиляють як не круті ракети, так точки У під радісне улюлюкання гостей із Вашингтону.

А поруч десь в кутку майор і сержант пускають чоловічі сльози.

Ось як ракети пиляли.

https://youtu.be/WE4oXoMhu08?si=Hc11AoCnPpkY44kF

А ось як у квітні 2013 — якийсь обамовець звітував як Україна утилізує міни і боєприпаси у рамках "партнерства заради миру".

https://youtu.be/FygGrsZduRw?si=N1roriiFr58QYiD_

А ось як за наполяганням США -- нищили тоннами стрілецьку зброю та ПЗРК.

І що, нинішня війна показала, що все робе і стріляє, і завше всього мало.

https://youtu.be/xbgY1r4yLDA?si=pQLGYFTfnPs-worG

А ось як мощно під наглядом послав США Джона Теффта — роботяги на полігоні Калинівка пиляють болгарками ракети типу "Скад". "Вері гуд екземпел….робота з демілітаризації", — підсумовує товстий посол.

Всю цю херню планували завершити в 2015.

https://youtu.be/LJXepYYX1YM?si=4FPEByXL6Oilq1gy

Памʼятаю, як на сімейному застіллі з купою всяких гостей батько та його друг, колишній військовий інженер, зауважили про епізод мародерства схожого теж на полігоні Калинівка, що все це дуже погано.

На що їм прямо в нашому домі сказали, що вони бандєровци, які хочуть войни. І взагалі вони хочуть сидіть в своїй армії і ніхера не робить, а не йти в колгосп)

Саме цікаве, що демілітаризація ЗСУ відбувалась під соусом безпеки про екологію та людей. Тепер ані безпеки, ані екології, ані людей.

Будапештський меморандум як урок для майбутніх поколінь

Є документи, які змінюють хід історії.

А є документи, які пишуться для того, щоб історія йшла так, як потрібно сильним світу цього.

Будапештський меморандум – яскравий приклад другого типу. Це не договір, не пакт і навіть не угода.

Це дипломатичний міраж, що став фатальною ілюзією для України.

У 1994 році Київ погодився віддати один із найпотужніших ядерних арсеналів світу. У відповідь отримав підписані на дипломатичному папері гарантії суверенітету та територіальної цілісності від США, Великої Британії та Росії.

І ось головне питання: що виявилося міцнішим – міжнародне право чи жорстка реальність?

Через 20 років після підписання цього документа одна з країн-гарантів окупувала Крим, а ще через 8 – розв’язала повномасштабну війну проти України. Решта “гарантів” висловили глибоке занепокоєння і знову заговорили про червоні лінії, які Росія давно перетворила на червоні килими для своїх військ.

На початку 90-х Україна володіла третім за розміром ядерним арсеналом у світі – понад 1700 стратегічних боєголовок, міжконтинентальні ракети, що могли долетіти до будь-якої точки планети, та авіаційні носії ядерної зброї. Цей арсенал робив Київ важливим гравцем у світовій політиці, навіть якщо комусь це не подобалося.

Росія хотіла повернути цей арсенал під свій контроль. Захід – запобігти появі ще однієї ядерної держави.

Вибір, який залишили Україні, був простий: або добровільне ядерне роззброєння з міжнародними “гарантіями”, або економічна та політична ізоляція.

5 грудня 1994 року в Будапешті Україна, США, Велика Британія та Росія підписали документ, який офіційно називався “Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї”.

Звучить солідно, але є нюанс: це не був міжнародний договір. Тобто юридично він нікого ні до чого не зобов’язував.

США та Велика Британія знали це з самого початку.

Навіть більше, у 1994 році Лондон направив Україні офіційний лист, у якому прямо заявив, що меморандум не має обов’язкової юридичної сили.

Що ж обіцяли “гаранти”?

1. Поважати суверенітет та територіальну цілісність України.

2. Утримуватися від застосування сили та економічного тиску.

3. Не застосовувати ядерну зброю проти України.

Україна виконала свою частину угоди – повністю знищила ядерний арсенал.

“Гаранти” ж швидко забули про свої обіцянки, як тільки це стало незручним.

Фактично, Будапештський меморандум став не гарантією безпеки, а рецептом для майбутньої війни.

Як тільки у 2014 році Росія анексувала Крим, стало очевидно: Будапештський меморандум нічого не вартий.

Україна втратила території, а Західні “гаранти” обмежилися санкціями.

Але справжня перевірка меморандуму сталася у 2022 році, коли Росія пішла у відкриту війну. Україна не отримала автоматичної військової допомоги від “гарантів”, не побачила негайного реагування.

Лише після героїчного спротиву українського народу Захід почав поступово нарощувати підтримку.

Прецедент України створив глобальну загрозу. Якщо країна, яка добровільно відмовилася від ядерної зброї в обмін на міжнародні гарантії, стала жертвою агресії, то які висновки зроблять інші держави?

Іран і Північна Корея отримали підтвердження, що ядерна зброя – єдина реальна гарантія безпеки.

Глобальна система нерозповсюдження ядерної зброї фактично втратила довіру.

Будь-які міжнародні гарантії без реальних механізмів примусу тепер сприймаються як фікція.

Якщо Будапештський меморандум і має якесь значення сьогодні, то лише як наочний урок для майбутніх поколінь.

Україна першою у світі добровільно відмовилася від ядерної зброї в обмін на гарантії.

Вона ж першою довела, що такі гарантії – порожній звук, якщо за ними не стоїть реальна сила.

Цей висновок жорсткий, але беззаперечний: у міжнародній політиці важить не слово, а потужність військового кулака.

І якщо світ не зробить правильних висновків з цієї історії, Будапештський меморандум залишиться не лише символом дипломатичної наївності України, а й прологом до глобального колапсу системи безпеки у XXI столітті.