Ракетна небезпека - перебувайте в укритті!

Вже котрий рік... А можно припинити?

Війна... Чому вона є у житті?

Війна це смерть, а так хотілось жити!

Життя, чи є щось поза ним?

Чи до, чи після? А ніхто не знає!

Єдина мить... І все у небутті!

Життя єдине! Іншого немає.

Ирина Чудакова

Кто вырос под песню "давайте уедем",

Давайте оставим родные могилы,

Могилы уехали, если б могли бы,

Им север был страшен, не то чтобы вреден,

Им холод годами вливали подкожно

За валом девятым, железнодорожным.

Не избраны, ладно, как минимум званы

Туда, где синеет, как минимум, море

Как максимум, небо; в далёкие страны,

В места, где ни жалоб, ни скорби, ни хвори.

– Недавно, ты знаешь, уехал такой-то.

– Что пишет?

– Не пишет, у них все спокойно.

Давайте оставим – не жалко нисколько –

Застывшие окна, пустые фасады,

Подземные рейсы, трамвайные кольца,

Все, что неподвижно и, значит, не надо,

Не нужно. Не будем вдаваться в детали:

Уедем как прежде, как все уезжали.

Давайте уедем, кто выжил в субботу,

Кто утром в постели, на кухне, на пляже,

В больнице, в машине почувствовал что-то,

Во что ночь назад не поверил бы даже:

Любовь не работает. Смерть – это милость.

Жизнь – это предательство, так получилось.

Давайте уедем; кто был за границей,

Тот знает, как просто их пересекаешь –

От ветра кривятся любимые лица,

На лицах не слезы, частицы песка лишь,

Вот-вот смена вех, смена всех декораций...

Но некуда ехать и не возвращаться.

Лена Берсон

Сьогодні вночі знов позамежні людські страждання і численні загиблі… Хочу сказати замість тих киян, що зараз не в змозі розтулити рота від невимовного болю після пережитої сьогодняшньої ночі, яку вчинив оскаженілий пекельник разом зі своєю бісовою зграєю.

А ще замість тих на цей момент 18 безвинних людей (з них 4 діточок), кого відібрала у життя ця страшна ніч.

Хай мерзотникам і серійним садистам-вбивцям все їхнє скоєне вернеться і ніщо не проститься.

Хай помста ЗСУ наздожене цих потвор.

Всією душею з вами, любі друзі…

молитовні прокльони

Дивлячись крізь пітьму,

Вогник шукаю, стежу:

Вісім годин тому

Був він іще в мережі.

Дев'ять годин пройшло.

Серце — жива льодина.

Всесвіту бите скло,

В нім епіцентр – людина.

Вістря зірок крізь дим,

Наче уламки криги.

Простір — згорілий дім:

Зойки, судоми, здриги.

Десять годин пройшло.

Час — сподівань руїни.

Згиблих росте число

У нищівних новинах.

Знищує, губить, б'є —

Бісові все замало.

Боже, дістань моє

Серденько з-під завалів.

Безліч хвилин мина.

Холод в нутрі не вщухне.

Ніч — крижана стіна.

Стискуюсь, сліпну, глухну.

Гуркіт, вогонь і вий.

Людство пойняте сказом.

Вогник — онлайн: живий.

Гемон, мабуть, промазав.

Ветхий зотлів завіт.

Крик на розриві тиші.

Серед бетонних плит

Там, у вогні, хтось інший…

Світло — ковток води,

Небо — дірчастий бредень.

Праведний, розряди

В гунів обойму зведень.

Правий, врятуй живе,

Дриґом постав світила

Полум’я ножове

І спопели Атіллу…

Вірш молитов затих,

Силу прокльонів множить,

Щоб знелюднілих тих

Бич діставався Божий.

Ірина Юрчук