И опять стихи...
Давид Самойлов
БАНДИТКА
Я вел расстреливать бандитку.
Она пощады не просила.
Смотрела гордо и сердито.
Платок от боли закусила.
Потом сказала: «Слушай, хлопец,
Я все равно от пули сгину.
Дай перед тем, как будешь хлопать,
Дай поглядеть на Украину.
На Украине кони скачут
Под стягом с именем Бандеры.
На Украине ружья прячут,
На Украине ищут веры.
Кипит зеленая горилка
В белёных хатах под Березно,
И пьяным москалям с ухмылкой
В затылки тычутся обрезы.
Пора пограбить печенегам!
Пора поплакать русским бабам!
Довольно украинским хлебом
Кормиться москалям и швабам!
Им не жиреть на нашем сале
И нашей водкой не обпиться!
Еще не начисто вписали
Хохлов в Россию летописцы!
Пускай уздечкой, как монистом,
Позвякает бульбаш по
полю!
Нехай як хочут коммунисты
В своей Руси будуют волю…
Придуманы колхозы ими
Для ротозея и растяпы.
Нам все равно на Украине,
НКВД или гестапо».
И я сказал: «Пошли, гадюка,
Получишь то, что заслужила.
Не ты ль вчера ножом без звука
Дружка навеки уложила.
Таких, как ты, полно по свету,
Таких, как он, на свете мало.
Так помирать тебе в кювете,
Не ожидая трибунала».
Мы шли. А поле было дико.
В дубраве птица голосила.
Я вел расстреливать бандитку.
Она пощады не просила.
1946
******************************
Давид Самойлов
БАНДИТКА
Я вів розстрілювать бандитку.
Вона про милість не просила.
Дивилась гордо і сердито.
Від болю хустку закусила.
А потім каже: "Чуєш, хлопче,
Я все
одно від кулі згину.
Дай перед тим, як мене хлопнеш,
Поглянуть дай на Україну.
По Україні скачуть коні
Під стягом із ім’ям Бандери.
По Україні риють схрони,
Ховають кріси й "машингвери".
Кипить зелена оковита
У білих хатах попід лісом.
І тичуть москалям упитим
В дурні потилиці обрізи.
Страшніше, ніж за печенігів,
Заголосить російським бабам!
Вже досить українським хлібом
Вжиратись москалям і швабам.
Не жерти клятим наше сало
І оковитою не впиться.
Бо не вчисту іще вписали
Нас у Росію літописці.
Нехай вуздою, як монистом,
Бульбаш подзенькає по полю.
Нехай, як хочуть, комуністи
В своїй Росії гноблять волю.
Колгоспи вигадані ними,
Щоб на чуже накласти лапу.
Нам все одно на Україні,
НКВД або гестапо".
І я сказав: "Пішли, гадюко,
Одержиш кулю по заслузі.
Це вчора ти ножем без звуку
Поклала кращого із друзів.
Таких, як ти, у світі повно.
Таких, як він, у світі мало.
За нього ти помреш, як погань,
Не дочекавшись трибуналу".
І ми ішли. А поле дике.
Над полем птаха голосила.
Я вів розстрілювать бандитку.
Вона про милість не просила.