Вначале надо просто в жизни быть,

Потом иметь возможность делать что-то...

Но как к себе людей расположить,

Строча по ним с окна из пулемёта?

Валерий Казаньянц

Спокойная улыбка на мертвом лице ,

Прямое попадание , без шансов ,

Поздно границу держать на замке ,

Нет здесь других вариантов .

Взревел мотором леопард один ,

Неплохо, еще ездить даже может ,

Но раньше было б лучше нам ,

Жаль совесть никого негложет.

Грустно , досадно

Грустно , досадно диванным героям ,

Погрязшим в своей личной рвоте ,

Даже стихи им как - то мешали ,

Можно всех их в окопы напротив.

Перемывая друг другу кости ,

Ненавистью дыша каждую ночь ,

Свист , мина отрезала совесть ,

Хорошо как смогла им помочь.

Больше они не заняты спором ,

Гадости друг другу не говорят ,

Красивые вместе , под забором ,

Тихо, спокойно и дружно лежат .

Привыкшие

Привыкшие оскорблять опонентов ,

Недавая им прямо слово ответить ,

Заявив " а темы у нас да какие угодно "

Это ложь , ничего тут не светит.

Эрудиция , безусловно, частично есть ,

Война расставила здесь свои точки ,

А возмутившиеся это все рашисты ,

Как легко их можно выкинуть впрочем.

Незнают они настоящего обстрела ,

Привыкшие к тошноте своих перлов ,

С 300 плевать на ваши передряги ,

В навоз смешает всех , наверно.

А на войне

: Danke :

Извиняюсь, я про вашу подпись... Если она из речи Мартина Кинга, то там было I have a dream....

Оставьте размышленья ваши дамские,

Когда людей забрасывают бомбами.

Такое время, чтоб писать гражданскую

Не эту вашу, как её, любовную.

Ещё скажите, я не знаю, детскую

А может быть какую-то пейзажную,

Когда бегут с недельными младенцами,

Когда горят в своих машинах заживо.

Когда шагают, рваными кроссовками

Ступая по дорогам, стёртым начисто.

Хотя ещё поганей философская,

Такая она вся неоднозначная.

Пиши золой, пиши слезами горькими,

Достал чернила в феврале - пиши ими.

Пиши, как шьёт хирург его иголками,

Скрепляй слова лангетками и шинами.

Пиши про то, как зло всей пастью скалится,

Но под ударом пеплом осыпается.

Пиши про..

- Там тюльпаны распускаются!

Пиши про..

- Он с улыбкой просыпается!

Пиши про...

- Там письмо тебе.

- Ну, дай скорей!

Пиши про боль, почти уткнувшись лбом в неё.

И я стараюсь и пишу гражданскую,

Но вот выходит всё равно любовная.

#русскийвоенныйкорабльидинахуй

Аля Хайтлина

Кто спит в окопах смердящих,

кто ждёт приказа - убей,

кто у матерей кормящих

из рук вырывает детей,

кто гадит в церквях старинных,

кто, пешка пьяных атак,

вприсядку пляшет на минах?

Сосед. Однокашник. Земляк.

Вера Павлова

Мертва ріка

Відростає одного разу

навіть випалене колосся,

а зелене волосся плавнів

відроста й поготів, і досі

відростає…

А ще – чекає

душі спалених качок в гості:

не до вирію – так до Ірію

відлітати їм довелося.

Люди-чоботи мілиною

ходять, палять, і вибирають

рибу, визиск, гешефт, азарт

у кишені душі складають.

Посміхаються, і не знають,

ні, не знають,

що вимирають.

«Я від тебе, людино, вмираю,

Ти вмираєш, людина зі мною» -

душі спалених качок гукають

понад мертвою рибиною

за рікою,

що теж зникає.

#вірші_денники

Алёна Маляренко

Новое

* * * *

Я – песни брошенная кость,

внутри которой есть припев:

не столько ненависть и злость,

а отвращение и гнев.

И эти мысли о врагах,

не признающие грехов –

страшны, как ногти на ногах

у одиноких стариков.

Мой друг прокладывал маршрут,

мечтая о счастливом бу:

когда его враги – умрут,

и он увидит их в гробу.

Увидит мясо и мозги,

увидит кости без всего,

подохли все его враги,

но нет несчастнее его.

И я согласен с ним в одном,

пока вокруг идёт война –

пусть враг всплывает кверху дном

и будет смерть его видна.

Пусть он плывёт в земле на юг –

поближе к торфу и углю,

и я тогда, мой верный друг,

твоё несчастье разделю.

Александр Кабанов

Бродский.

На независимость Украины

Дорогой Карл Двенадцатый, сражение под Полтавой,
слава Богу, проиграно. Как говорил картавый,
«время покажет кузькину мать», руины,
кости посмертной радости с привкусом Украины.

Отрывок , непростое , без коментариев , словно пророчество , по моему актуально .

Только что. Новое.

* * * *

Я смотрел в раскрытый стручок фасоли:

в нём опять ночевал сочинитель грёз,

наш господь-отец – собиратель боли

и хранитель моря горючих слёз.

Было утро: медленно, из траншеи,

вслед за солнцем – выползла к лопухам

наша цвет-марина с петлёй на шее –

вы её узнаете по стихам.

Мы – вахтёры облачного архива,

и свою давно отыграли роль,

в наших файлах: будда, хритос и шива,

вы, конечно, помните к ним пароль.

Пусть безбожье – опиум для народа,

и святой канабис – трава грехов:

помолись, товарищ, и жди прихода

санитаров, родственников, волхвов.

И они причалят к твоей квартире,

капитаны самых последних дней:

все четыре волхва и звезды четыре,

не слезая с бледных своих коней.

Как предвестники новой кровавой воли,

где любовь и доблесть живут в огне,

и раскроется книга – стручок фасоли,

и тогда вы вспомните обо мне.

26.03.2023

Александр Кабанов

Херсон-2023

Розтрощене, розгніване - цвіте

й крізь хаос вибруньковує тендітність.

Моє маленьке місто не святе -

великомучене, крихке - та непохитне.

Хто кинув на поталу ворогам

(малий, вождями великим не потрібний),

той остовпів і дивувався нам:

беззбройні, опирались ми, як рівні!

Антей на півдні вічно молодім,

вкорінений у ці степи і сонце -

плював на владу, крикунів жалів,

перемагав, бо, певно, був херсонцем.

Між безладу, завалів і дротів,

між скла та пожари'щ - ми не здаємся.

Весни чекали в тисячі життів,

і дождались... хто плаче, хто сміється,

хто в крик кричить з образи та журби,

хто матом лає й сміхом спопеляє...

Але Херсон - хоч вбогий, а живий,

і голови ніколи не схиляє.

Я вірю, знаю: винесе усе,

аби... свої своїх не посварили.

Крізь зими навісні мій край пасе

на перших квітах мрії злотокрилі.

#вірші_денники

#авторооленамаляренко

проданы аду с прибылью

в сто годовых зарплат

обручены с погибелью

кольцами от гранат

родины-мать-и-мачехи

отчима-палача

пасынки

наши мальчики

варвары саранча

Вера Павлова

Влад Шаповал: "Не хвилюйтесь за мене. Я ж безсмертний..."

Сьогодні вранці в акушерському відділенні міської лікарні голосно про своє право на життя заявила маленька Емілія. Вона дочка Влада Шаповала - Героя, який, на жаль, загинув до її народження. І саме завтра, у другий день життя донечки, з ним прощатиметься Олександрія.

Влад - кадровий офіцер, капітан Нацгвардії, зі своєю ротою виконував задачі у найзапекліших точках на півночі і сході. Брав безпосередню участь у звільненні Харківщини. Загинув під час оборони Бахмута ще у січні. Тіло військового було важко впізнати, тож призначили експертизу, яка, на жаль, підтвердила найстрашніше.

Влітку Влад одружився з коханою Діаною. Потім тривалий час навмисно не брав відпустку, адже хотів потрапити на пологи дружини і першим побачити донечку. Підрозділу військового у забезпеченні найнеобхіднішим неодноразово допомогали олександрійці, зокрема його навчальний заклад - мультипрофільний ліцей.

Під час останньої зустрічі своїй класній керіниці Світлані, яка організовувала збори допомоги для підрозділу Влада, він сказав: "Не хвилюйтесь за мене, нічого не станеться - я ж безсмертний". Зараз стає зрозумілим сенс цих слів. Він дійсно безсмертний, адже його частинка завжди житиме у щойнонародженій Емілії, а потім - в її нащадках. А ще Влад завжди живий в наших серцях. Він - наш безсмертний Герой.

Ирина Лиховид

Просьба

Самое страшное, что я сейчас могу прочитать и услышать - "а это вам за донецк, который вы бомбили 8лет, за раскольников и гей-парады!".

Что? Кто это говорит?

Каким таким "вам" это адресовано?

Мне? Мужу? Детям из моей библиотеки?

Не тем ли это "вам", кто еле выехал в 2014м из разбомбленного дома в Ясиноватой и поселился в Харькове, кто кое-как залечил раны, а сейчас снова потерял все?

Или сельской бабке под Чернобылем, пережившей ВОВ и аварию на ЧАЭС, доживавшей без интернета и ТВ на нищенскую пенсию, которая ныне, благодаря меткому буряту и старому неприцельному снаряду, сгорела в сарае вместе с козой, курицей и кошкой?

Или журналистке из-под Киева, которая рискуя карьерой, заступалась за Донбасс все 8 лет, а теперь осталась без жилья и работы, потому что на крышу прилетел горячий привет русской авиации?

Или батюшкам в Чернигове, Житомире или Святогорской лавре, которых грозили спалить ненавидимые вами украинские радикалы за то, что они МП, но не спалили, - зато теперь их храмы обесточены и повреждены силой "православной" арты?

Или девчонкам из мариупольского роддома?

Или психами из клиники под Сумами?

Или родителям погибших полутора сотен детей?

Кто???

Кто из них все эти 8 лет бомбил Донбасс?

Кто из них финансировал радикалов или ходил на гей-парады?

Горе кого из них облегчило вашу боль и смягчило раны?

Смерть кого из них вернула с того света ваших погибших?

Даже по ветхозаветному "зуб за зуб" - тут перебор, не говоря о Христовом "подставь щеку".

Понимаете, снаряду плевать, кто виноват перед вами или перед нами, и кто историко-философски виновен в принципе. Он поражает того, кто в радиусе действия с погрешностью 50-200 метров. Условных турчиновых и яценюков он не призовёт к ответу, как и сборную путиных. Они как-то вне нашей власти и ярости.

Еще одна беда в том, что не существует ни коллективного запада, ни сборной злобной Украины, ни абстрактного б@ндеровца, ни руSSофашиста, который должен за всё ответить. Это все - фигуры речи в медийной полемике.

А что же есть на самом деле?

На одной чаше весов есть с десяток черноротых придурков в Украине и в России, которые все это время обостряли ситуацию. За деньги. Не за идею. Но им верили (мы, вы, они) и действовали сообразно.

А на другой - тысячи конкретных людей, с которыми случилось то же, что и с Донецком и Крымом 8 лет назад. Они стали заложниками в политическом театре абсурда и они - гибнут. А все остальное, как смерть эрц-герцога Фердинанда, просто повод.

Слышите, дончане и луганчане, повторяющие про "8 лет" ?

Вы, ваша боль и ваши утраты, та несправедливость, с которой вы столкнулись в 2014м и живёте все эти годы, - ныне ПРОСТО ПОВОД для одного обезумевшего со своей выдуманной сверхмиссией России человечка и его клана, чтоб развязать войну гораздо бОльшую, чем АТО- якобы за добро и якобы за вас. Просто повод для того, чтоб площадные демагоги, выходящие в тираж политики, одноклеточные пропагандисты, трусливые клирики, и скучающие у телека обыватели ощутили величие минуты и причастность к руке возмездия.

Но вы-то...

Вы что, на самом деле хотели таких мстителей? Вы так видите справедливых судей? Самоуверенных, недалеких, наживающихся на нашей, теперь уже точно нашей общей украинской, боли, и подталкивающих человечество к третьей мировой?

Они говорят о вас, громко, страстно, но им... плевать.

Хотя... Мне не очень интересны русские, завывающие на ТВ про "восемь лет". Я хочу обратиться к землякам с востока.

Знаете, есть некрасивая байка про украинца. Ее суть в том, что на предложение золотой рыбки "проси, что хочешь, но соседу дам в два раза больше", он попросил, чтоб ему выбили один глаз (видимо, по мнению автора "шутки", мы испытываем радость, когда кому-то хуже, чем нам?) Всегда меня обижала и раздражала эта баечка, но... неужели она и вправду о нас?

Сейчас у всей Украины есть шанс понять, что чувствовал Донбасс и как это, когда:

-тебя вовлекли в конфликт твои же политики,

-тебя слили свои же силовики,

-тебя захватили чужие благодетели, и говорят миру: "они сами этого хотели, они нас позвали, чтоб мы их овободили".

И вдобавок снимают для раZZa-ТВ , а показывают везде радость привезенных актеришек и алконавтов, радующихся "русскому миру" и проклинающих собирательного жIдоб@деру, приписывая это вам...

Вам это знакомо. Вспомните.

Это сейчас происходит и у нас. С той лишь разницей, что Херсон, Бердянск иди Мелитополь не объявляют, как тогда Восток, по всем украинским телеканалам виновными. Ни Харькову, ни Николаеву, ни Киеву не кричат с экранов: "это вы позвали войну на нашу землю!"

Так происходит еще и потому что вы, дончане и луганчане, ваш опыт, ваша боль подготовили нас всех к тому иезуитству, которое происходит сейчас у нас - к войне с западом любой ценой и на украинской земле (так по-братски, да?)

Увы, трагическую ошибку 8летней давности в отношение вас еще не спешат признать в Украине, и перед вами не спешат извиниться за то, что бросили, обвинили, а потом начали в 2014 "спасать" силами голодных, голых и необученных военных. Да так, что жертв и потерь стало только больше.

Мы (я-то уж точно!) это понимаем. Не все. Но все больше.

А вы?

Именно сейчас у нас есть шанс понять, что никто не один в этом горе. Вся страна теперь ощущает то же, что и Восток тогда. По погибшим и раненым мы квиты.

Безусловно, я не имею права судить, советовать и упрекать. Я понимаю, от какой внутренней боли рождаются те или иные слова, кажущиеся "злорадством". Но так же, как я просила все эти годы украинцев по эту сторону не судить и не ненавидеть вас, теперь обращаюсь к вам:

родные мои, ге позволяйте себе стать поводом для того, чтобы крови пролилось больше - якобы за ваши страдания.

Не позволяйте себе оправдывать это вслух и письменно.

Попытайтесь, даже допустив такую мысль, остановить ее, не дать злорадству заполнить душу.

У нас теперь во истину одна общая боль, потому что мы все-таки один народ. И врач у нас тоже один - Господь. Так что послушайте Христа и "не мстите за себя, возлюбленные, дайте место гневу Божию". Хотя бы на словах и в делах. Чувства изменятся потом.

Кровь не смывает крови. Станет только хуже. А сострадание и понимание соединияют и утешают. Отдайте месть и гнев Богу - Он разберется, Он поможет - но тем, кто не осудит. Иначе... "суд без милости не оказавшему милость". А зачем нам всем, всем нам зачем - в эти страшные судные дни, еще один суд?

#мыслиненичегонеделания

Алёна Маляренко

#мыслиненичегонеделания

Щоразу, як я мрію остаточно вимкнути колишнього журналіста, так життя б'є ключем (можливо, газовим) і доводиться братися за клавіатуру, щоб не взятися за індивідуальну профілактичну вендетту.

Тут почали днями стратегію відновлення Херсонщини обговорювати. Так от, почати її треба у тому числі і з #SaveФОП в деокупованім Херсоні.

Спершу - нагадування для тих, хто не з місцевих.

.......

Торік солодкоголосі проїб@телі півдня у ці само дні вмовляли з кожного "утюга" НЕ ТІКАТИ з міста, не запруднювати автівками дороги і не заважати маневрам ЗСУ - мовляв, сидіть у Херсоні, ми скоро вас звільнимо (за півтора місяці риторика помінялися, й нас стали обзивати зрадниками, доти, доки мітинги і спротив не заткнули роти і московським, і київським 3,14здаболам).

Ні слова не було в березні 22 р. про те, як виживати в місті, яке правоохоронна система покинула раніше ніж, зайшов ворог, а банківська - щойно банкіри порішали з тим ворогом, як вивезти готівку.

Маркети і крамниці три дні грабували окупанти, потім раша вирішила змінити позу і дала працювати, намовляючи готуватися до перереєстрації бізнесу в РФ.

Весь цей час простий херсонець отримував на карту свої 2/3 від ЗП (хто 3, хто 6 тис.грн), ціни стрімко лізли вгору, рідне казначейство порішало з м@ск@лями і вивезло з міста гривневу готівку, банкомати до кінця місяця припинили працювати, зняти пенсію, заробіток та готівку ще якийсь час можна було в АТБ, а потім всьо...

Хочеш - жери свою пластикову карту, хочеш - бігай, шукай по місту ті крамнички, які ще приймають карткові розрахунки, хочеш - умовляй взяти переказ із карти на карту в умовах постійно зникаючого інтернету. І згодних на це було обмаль.

Знаєте, за рахунок кого вижили херсонці?

ЗА РАХУНОК МАЛОГО БІЗНЕСУ і волонтерів.

Саме підприємці, власники маленьких магазинчиків, якимсь дивом знаходили українські товари. Вони продавали нам під запис, у борг тощо. Вони через свої термінали "обналічували" наші заробітки. А їх щодня русня залякувала, змушуючи:

а) торгувати російським,

б) ставати на податковий облік РФ,

в) платити комуналку на російські рахунки,

г) проводити банківські операції через російські банки.

Уявіть: підприємець, який знімав через свій термінал бабкам і дєдкам їхні пенсії, ризикував життям. Бо росіяни розцінювали це як "фінансову підтримку київської хунти". Адже вони хотіли зламати людей, змусити від голоду брати їхні пайки та пенсії, а наші пенсіонери опиралися, бо їх підтримували власники маленьких крамничок - не мережеві гіганти, не держава, а саме рідний малий бізнес.

У підсумку власники відомих мені магазинів фінансово постраждали в окупації від росіян як мінімум чотири рази:

1) коли їх помародерили на початку березня,

2) коли їх змусили купувати по завищеним цінам і виставляти на полиці російські товари,

3) коли у них потрощили українські термінали і змушували або торгувати за готівку (обов'язково бівалютно, з рублями), або переходити на рф-платіжні системи,

4) коли орки з автоматами змушували платити за світло, воду, газ, вивіз сміття на рахунки РФ.

Лиш дехто вдало "прокрутив динамо" аж до деокупації, а дехто за опір опинився на підвалі і платив потім і по рахунках, і викуп, щоб вижити.

Як же наші підприємці раділи, коли в місто зайшли ЗСУ... Україна! - раділи вони...

.........

Днями зустріла знайомих власники магазинів. Вони, уперше за рік п'яненькі, і сірі. Кажуть: ми так чекали своїх, нас надія тримала, а тепер хоч продавай усе і вали за кордон, або на новий майдан виходь.

Вони уже чотири рази постраждали від бездумних і жорстоких дій влади, чиновників банківської та податкової систем, від місцевої військової адміністрації в Україні:

- В нас арештували рахунки за... "порушення використання терміналів" під час окупації. І жоден інший банк не буде ставити термінал, поки не сповістять результатів перевірки. А вони мовчать...

*Тобто, тоді, коли вони рятували мене від голодної смерті, й знімали готівку, ризикували, вони... порушували банківську угоду і закони України??!!

Шьто? А про форс-мажор не одне кабінетне падло не чуло?

- Нам заборонили дорозпродувати залишки російських, донецьких та кримських товарів. Сказали, забирайте з полиць, а де я їх діну? Знову збитки?

*Тобто, голий популізм "ми не торгуємо російськими товарами" не здатен осягнути, що людей ЗМУСИЛИ закупити це по захмарній ціні в час окупації, до 11.11.22?

Нема кеби зрозуміти, що зараз кошти від їх продажу могли б піти в наш бюджет? Кримська сода й цукерки АВК - ворожий продукт? Хіба Крим, Донецьк - не Україна?

По штрих-коду виявляється, ні.

А по совісті?

- Нам виставили рахунки за електрику навіть за той період, коли живлення було від російського кабеля. Світло по подвійному тарифу - кому, за що, де я гроші візьму?

*NO comments взагалі.

І "вишенька":

- Нам сказали, якщо побачать на районі хоч одного п'яного військового, то закриють магазин.

А хіба я знаю, що він військовий, якщо він у цивільному вбранні?

*Пардон, а нах..ра у нас поліція і комендатура? Щоб продавець підвищив кваліфікацію і впізнав перевдягнених військових - за запахом дрона і шеврона? Чи "па паходкє"?

Скажіть мені, люди, чи міцно має триматися кукуха у тих, хто видає такі та подібні розпорядження? Хто розсилає оці імпровізовані перевірки по крамницях? Куди скаржитися? Що робити? Невже зараз не можна створити умови, аби місто вижило і підприємництво оговталася?

Замість компенсувати збитки, моральну та матеріальну шкоду, їх роблять підозрюваними, ставлять в позу прохача, унеможливлюють роботу в і без того складних умовах? Під обстрілами, з ризиком для життя, бізнес ледве жевріє.

Міфічні "надприбутки" частково розікрали окупанти, а частково... вони тепер підуть на відкупне уже своїм? Заїжджі "перевіряли" не соромляться тицяти в очі місцевому бізнесу слова "колаборант", "зрадник", "ждун", "пристосуванець". А за що? За те що вижили, коли їх тут не було? Коли державна фінансова система була паралізована?

ХТО ВИГРАЄ ВІД ТОГО, якщо малий бізнес Херсона загнеться?

Хіба підприємець, херсонець, податківець, поліцейський військовий - не один народ?

Хіба можна зараз нас зіштовхувати і розколювати?

Хіба не з допомоги і єднання треба почати стратегію відновлення регіону?

Я не хочу нагнітати, але невже не зрозуміло, що херсонці, які не рачкували перед окупантом, довго сваволю своїх довбо... йолопів не терпітимуть.

Не доводьте до біди.

Дайте жити.

Не стрижіть обстриженого.

Не нагнітайте.

Рятуйте ФОПи - саме вони, а не наскрізь корумповані корпорації, тримають на плаву Європу. Чи... ми вже не європейці?

Чи нам усе - #поштрихкоду ?

Алёна Маляренко

А на войне солнце не светит сильно

А на войне дождь холодный напролет ,

Любимая , подожди еще немного ,

Я верю , мы сможем , победа прийдет.

Разорвалось время на до и после ,

Я увидеть тебя снова очень хотел ,

Но пули свистят , это войны аккорды,

Подожди , сейчас минометный обстрел.

Твои ладони

Сегодня пусть будет так.

Концертмейстер

Ты чего, концертмейстер, сдох, продолжай играть,

Ну и что что на пальцах кровь, у тебя концерт

Если так уж тебе приспичило умирать,

То давай не в начале пьесы, давай в конце.

Ты чего, концертмейстер, ты всё-таки не солист,

Продолжай работать, пока ещё не закат.

Здесь шестнадцатые, пожалуйста, не сорвись,

Дотяни до паузы. Три. Два. Один. Затакт.

Ты питательный мох, ты гумус для ясных флейт,

У тебя концерт, концертмейстер, дыши, дыши.

Задний ряд занимает очередь в туалет,

Первый ряд шелками надушенными шуршит.

Доползи до подсобки и там заверши сюжет.

Дотяни, концертмейстер, полон ещё балкон.

Умирать на сцене, конечно, красивый жест,

Но потом выходить приходится на поклон.

Ты чего, концертмейстер, флейты не станут ждать,

Дотяни до паузы. Снова затакт, прорыв.

Соберись, концертмейстер, пора перестать рыдать.

У тебя впереди полстраницы тридцать вторых.

Продолжай играть до конца, уходя во тьму,

Распластайся в последнем аккорде, в дыму, в бреду.

Всё. А кланяться будут флейты, да и кому

Разве той старушке, уснувшей в пустом ряду.

#світлопереможетемряву #тексты_встолбик

Аля Хайтлина

Гуляют по небу тучки.

Пылают дома и храмы.

Ребёнок идёт на ручки

к убийце папы и мамы.

Ребёнок бросает соску.

Ребёнок хватает сушку.

- Как назовём недоноска?

- Пусть будет, как мой, - Андрюшка.

Вера Павлова