/ А зараз вже добре , гадаю.За сумну картину — пробачення. /

тяжело это все пережить. Будем жить надеждой. ❤️

Sapienti sat ДИПОЛЬ (Дискуссии. Информация. Политика.)

***

Море моё чёрное,

горе моё минное,

волны твои — в'ороны,

крылья твои — длинные,

растянулась тиною

смерть непроходимая,

ты среди покинутых

и само — без имени,

пронеси от берега

к берегу над пропастью

лодок наших дребезги,

веры нашей лопасти.

Июнь, 2023 г.

Инна Куценко

Дивися, Світе, це - твоя лояльність,

Твоя стурбованість...

А це - її лице!

А це - її основ фундаментальність:

Вбивати, нищити і поливать свинцем!

Дивися, Світе, це - твої вагання:

"А що?", "А може?", "Згодом" та "Колись".

Вона ж без роздумів вчиняє руйнування,

Й нахабно бреше, в очі сміючись.

Це твої, Світе, з нею загравання,

Твоя невпевненість та млявість твоїх дій.

Вона ж виношує одне бажання:

Тебе злякати і скорити.

То ж не мрій,

що її рук кривавих не побачиш,

Що відірвати шмат від Тебе досить їй!

Не зчуєшся, і сам навзрид заплачеш!

То ж обирай:

Дивися або дій!

06.06.2023р.

Українська поезія і проза

Ты смотришь ужасы... Кровавые триллеры, драмы, психоделику, сюр и ищешь во всём этом смысл.

Сирена за окнами... Ну разве этого мало?.. Кошмар на яву, устроеный сворою крыс.

Я чую вибухі... Десь там літають шахіди... Ніч не спокійна... І в темряві коїться жах...

Якою би мовою я ось все це не писала, у всіх нас з'їзджає по троху його тільки дах...

Що людство?... До чого змогло дотягнутись? До вбивства дітей, тварин, та природной краси?.. Що людство, кажи?... Невже йому жахів замало? Навіщо все це?... О, Господі, допоможи!...

Ты смотришь ужасы... Ти дивишся кіно жахіття... Новини та сторіз, експертів, політиків, тощо...

Палає весна та тоне життя, люди, звіри... Та людство усе, теж тоне... та теж нізащо...

#людство

Ирина Чудакова

А він та ті, хто продовжують вбивати людей та всі живі істоти нашої країни, та нещадно нищити екосистему планети досі живуть...

Взагалі весь Світ бачить їх катастрофічні та злочинні дії, всі їх катастрофічні вбивства!!! Наслідки від їх дій не тільки для нашої країни!!! Все це з часом поширится на інші країни світу.

Невже вбивцю з його посібниками не ліквідують?

Я не розумію...

Russia is a #terrorist !

#russia is the country of #killers !

Ирина Чудакова

«Вода есть жизнь», - наука не зря твердит,

но и погибель приносит неотвратимо,

когда ломает лёд и крошит гранит

и слизывает города, как морскую тину.

А если чьей-то чёрной крови поток

несёт в себе безумие и бесчестье,

клокочет в горле и тупо долбит висок,

то суд земной и небесный приходят вместе.

Апокалипсис не приемлет сроков и дат

и не ведает оправдательного приговора,

хоть проси и кайся, хоть поверни назад,

ибо поднят меч и падёт он, надеюсь, скоро.

Если же в руслах рек закипит вода,

будет пройден период полураспада

душ и тел, и накроет мрак города,

то уже не спросишь, кому это было надо.

Гея Коган

Умань, Днепр. Боль. Пусть это будут последние невинные жертвы, пусть ад внезапно захлопнет свою дверь, Господи.

……………….

И вот ещё что, когда умирают самые близкие из ФБ (разницы-то нет, мы теплы и реальны, что рядом, что через толщу экрана), так и тыркает писать посты на темы, волновавшие ушедших. В полной уверенности, что они и теперь не пройдут мимо, оставив в комментах своё, такое предсказуемое, слово.

Таня Либерман

Йегуда Амихай (пер. Александр Бараш)

Чему я научился на войне

Чему я научился на войне:

шагать, поднимая и опуская руки и ноги

в ритме насосов, качающих воду из пустого колодца.

Шагать в строю – и

быть одному, проходя сквозь пространство,

зарываться в подушки, одеяла, в тело любимой женщины,

кричать «мама», когда мать не слышит.

И звать Бога, не веря в него,

а даже если бы верил – я

ничего бы не рассказывал ему о войне,

как не рассказывают ребенку о мерзостях взрослых.

Чему еще научился. Держать в уме отходные пути;

в чужой стране я снимаю комнату в гостинице

рядом с аэропортом или вокзалом,

и научился всегда, даже в залах торжеств –

находить взглядом маленькую дверь,

где написано красными буквами: «Выход».

Бой тоже начинается

как ритм барабанов перед танцем,

а конец боя - «отступление на рассвете».

Запретная любовь и бой – иногда и то, и другое

кончаются «отступлением на рассвете».

Но больше всего я научился искусству маскировки,

чтобы не выделяться, чтобы никто не узнал,

чтобы не отличали меня - от того, что вокруг,

чтобы не отличали меня - даже от моей любви,

чтобы думали, что я куст или овца,

что я дерево, что я тень дерева,

что я сомнение, тень сомнения,

что я живая изгородь, мертвый камень,

дом, угол дома.

Если бы я был пророком,

я бы затуманил сияние пророчества,

затемнил мою веру черной бумагой

и прикрыл божественную колесницу

маскировочными сетями.

А когда придет время - надену

маскировочную одежду своего конца:

белизну облаков, много голубого неба

и бесконечные звезды.

Таня Либерман

Днепр - 30 человек погибли, 73 ранены, из них 7 детей.

В бедуинском поселке случайно, в перестрелке между враждующими кланами, убит глухонемой отец 8 детей на глазах 12-летнего сына, умоляющего папу не молчать и поговорить с ним.

6-летняя Эля из Авдеевки умерла от разрыва сердца во время российского обстрела. Смотреть видео с малышкой, снятое незадолго до смерти, невозможно. Она на мою внучку похожа.

Трое 17-летних мальчишек из кибуца Кфар-Блюм разбились на ночной дороге.

В Иране казнили бывшего замминистра обороны страны, до того его допрашивали и пытали больше 3500 часов. Насколько он был хорош или плох - не мне судить, но слово "пытки" списывает всё. Не считая казненных за последнее время девочек и мальчиков.

Не успела дойти до новостей Армении, китайских уйгуров, Сирии, Африки и всех остальных частей света, где территории и живых человеков какие-то безумцы делят между собой.

И Чурикова умерла. Где-то далеко её нежно обнимает настоящая Жанна д′Арк и Марк Захаров вместе с Гориным. Им уже легче.

Таня Либерман

/что нибудь без трагической темы написать не просто , но хотелось бы /

Застряло солнце под горою высокой ,

Воздух стал густой и чернее ночи ,

Что случилось в краю том далеком ,

Почему ты громко кричишь , помолчи.

Ты скажешь мне , всем сейчас трудно ,

Мирное время , как оно было прекрасно ,

Мы лишь во сне его видим с чувством ,

Как было тогда нам хорошо, безопасно.

Ты больше не носишь свои яркие платья ,

Ты носишь защитную военную форму ,

Но ты помнишь любимого жаркие обьятья,

И надеешся , скоро все прийдет в норму.

Настанет утро , солнце высушит слезы ,

Свежий ветер разгонит ночные кошмары

Посмотри , вот в саду распустились розы ,

Но безлюдно там , разнесло все , так стало .

Каждому

В убийства претворяется воинственный приказ,

в людьми набитый дом летит ракета.

Но если верить мнениям людей постарше нас,

то были времена подлей, чем это.

Не то чтоб нам не верилось, но верится с трудом.

Ни света нет, ни нравов голубиных.

Поверхность вод покрыта беспощадным толстым льдом.

А мы внизу, в саргассовых глубинах.

Идёт война преступная, похабная война

во имя злой амбициозной хрени.

И дно пробито так, что в черноте не видно дна -

дна, где залёг плешивый шизофреник.

Разорванного времени угрюмые черты.

Оратор нагловат, напорист, ловок...

А фактор справедливости и фактор правоты

сводимы лишь к числу боеголовок.

И метит красным смерть подряд все дни в календаре

по ей одной известному резону...

Кровавый ручеёк, почти невидимый в Днепре,

от Запорожья тянется к Херсону.

Александр Габриэль

Грустное

Ты думаешь, и вправду стоит свеч –

нет, не игра, а жизнь всерьёз на грани,

когда толчком из горла рвётся речь

и застывает, словно кровь на ране?

Но не усмотришь доблести в словах,

когда за них не угрожают карой

и в подсознанье не гнездится страх,

вздымаясь забродившею опарой.

Лишь горечь нестерпимо вяжет рот

итогом шумных встреч в сухом остатке;

кто проиграет – юшку подотрёт,

кто уступил – с того и взятки гладки.

А ты хрипишь от боли и тоски

тем, у кого залиты воском уши,

и пробуешь бессилью вопреки

на белый свет извлечь живые души.

Гея Коган

Обстріли. Страшні. Щодня.

Зникають люди, стираються з вулиць міста будинки. А ще є непрямі жертви війни - тривалий стрес провокує хроніку (серце, судини, і т.д.) та онкологію. Місяць, два - і хорошої людини нема. Клята війна...

-_-_-_-_-_-_-_-_-

Алёна Маляренко

Три питання - три відповіді

#мыслиненичегонеделания

У мене часто питають нехерсонці :

не страшно?

не плануєш виїзд?

чекаєш визволення?

Не страшно. Не планую. Не чекаю. І не зарікаюся.

А тепер по пунктах, поки не почався холівар і зрадошукання.

1) Про страшно-нестрашно жити у Херсоні - це не про мужність, і не про дурість, і не про зраду. Тут захисний механізм психіки.

Уявіть, що вас вивели на розстріл, шмальнули холостими, але не розстріляли. Ви обісра@лися, впали, встали, дихаєте. У голові і розпач, і ейфорія - Я ЖИВИЙ!!!

Тільки починаєте оживати - знову схопили, тягнуть розстрілювати. Ви не вірите, що диво станеться вдруге, ви хочете жити, ви пручаєтеся, у вас істерика. Але - знову постріл холостими.

І знову, змивши соплі та гівн@, оживаєте

І тут знову те саме...

І от, після чергового повтору, якщо ти не втік і не збожеволів, то стає ПОХ... Так пох, як іще ніколи ні на що не було. Це має назву якогось глибокого депресивного стану. І це має потім якось лікуватися. А зараз ти - безстрашний та безсмертний.

Херсонець - це саме така людина. З єдиною відмінністю - йому стає пох на себе. А на інших - боляче від безсилля так, що хочеться вмерти. Але ти вже пережив цю смерть, коли входили в Херсон чи хапали активістів.

Херсонець знає, що було в Бучі, в Маріуполі, в Харкові, що зараз коїться в Донецьку. Він знає, як це - намагатися виїхати, і застрягнути на кілька днів на трасі посеред розстріляних машин і тіл таких само утікачів, яким не пощастило ані виїхати, ані повернутися в місто. Він знає, що кожен "бум-бах" коло міста - це нова смерть когось у селі, може, того, хто возив тобі яйця, молоко, полуницю, сало чи мед.

Він знає, що саме сьогодні хтось помер, а він живий.

Вумні ікспєрди кажуть: вам нормально, у вас відносно тихо, можна жити...

А скажіть, можна жити, якщо фігурально кажучи, у тебе під вікнами щодня хтось волає: вбивають, допоможіть!

І ти НЕ МОЖЕШ допомогти? А завтра новий голос волатиме так само. А ти муситимеш чути і не могти нічого вдіяти.

От саме тому добрий мозок потроху починає відключати херсонцям емоції. Щоб не відчували, чуючи.

От саме тому вже не страшно. Щоб не поїхав кукухою, знову зміг їсти, пити, прибирати в хаті.

(Я не прибирала два місяці і лише два тижні тому змусила себе вийти погуляти і дійти до кафе. Це ціна відсутності страху).

Треба було виїздити після другого холостого залпу, а тепер...

2) Тепер про "навіщо виїжджати". Кожен вирішує сам, але як тоді довести, що Херсон - це Україна, якщо нас, українців, тут не буде? Мені нема кого рятувати і нема куди бігти. Мені вже не страшно. Але я знаю точно: Лесі Українці, Шевченку, Коцюбинському, Мирному, Левицькому МОЖНА БУЛО ВИЇХАТИ з імперії, але нікому в голову не прийде називати їх зрадниками, бо вони лишилися і творили, і зробили нас - нами. От і я рівняюся на них, а не на Верещук чи прої@ ателів сходу й півдня.

Україна - це я. І я не повинна втечею кудись доводити собі чи вам свою любов до власної землі. Я - не засуджую тих, хто їде як людина (не кинувши, не зрадивши). Не смійте судити мене за те, що я як людина волію жити і вимирати на своїй землі. Я хочу жити, а не чекати. Інше питання, як - от на нього я нині й шукаю відповіді.

3) Ну і про "не чекаю".

Нема нічого гіршого ніж чекати і наздоганяти. Чекання виснажує так само, як і постійний страх. Я вимкнула цей режим, і тепер вірю, молюся і живу. Я готова до всього, але хочу зустрічати Україну.

Так, я не виглядаю з вікна раз-по-раз, чи не йдуть козаченьки, не скролю вже стрічку новин. Та й нема чого скролити.

Я живу своїм життям. Допомагаю одним, молюся за інших, вишиваю і пишу.

У мене нема часу й сил на істерику розчарування, яке охопило тих моїх земляків, які не живуть, а чекають. Іноді здається, вони почуваються мов кріпосні селяни, яких без їх згоди перепродали від доброго пана злому. От ці теж - чекали "Кармелюка" чи "Довбуша" який їх врятує, і ображалися, якщо не йшли.

Я і мої близькі живемо в іншому режимі - я не об'єкт, який можна забрати чи віддати. Я і є Україна. Крапка.

Мене неможливо купити чи поневолити. Навіть розвернувши наді мною чуже знамено і вручивши мені російський інтернет чи паспорт (до речі, не отримувала і не планую).

Я - не комаха, яка впадає в сплячку в очікуванні тепла. Мені ніколи чекати. Я живу. І вам не буде за мене соромно, коли ви повернетеся (коли б це не сталося) сюди й ми поновимо разом нашу державність, попри те що я не воюю і не вмію. Я є українкою, і цього досить. Я не мушу пояснювати, виправдовуватися чи доводити. Хай кожен робить свою справу.

Я як громадянка виконала все, що від мене вимагали:

- платила податок на армію,

- жертвувала кошти,

- критикою попереджала про проблеми, ризики і небезпеки,

- не виїжджала, коли просили не рипатися й не заважати армії,

- залишалася вірною, навіть коли мене не розуміли, погрожували тут протягом років прапороносно-ейфорійні свої, безпідставно звинувачуючи в усіх можливих зрадах і гріхах тільки тому, що я не схвалюю все підряд і маю власну думку (від чужих - уже не боляче і не страшно).

Тепер я просто делегую державі виконати її частину угоди. Я - жива. Я - варта України.

Ось такі три відповіді.

Якщо ви не зрозуміли мене - шкода. Та нагадаю: я живу не для того, щоб вам подобатися.

Зрозуміли? Обіймаю і кажу: тримаймося, ми і є Україна, нам нема чого стидатися й нема за що виправдовуватися. Тримайте це у серці і... живіть.

Алёна Маляренко

/ стих-шутка , а также проба пера на украинском /

Каждому

Кожному треба щось заповітне

Доволі жити щоденно у кривді ,

Розлілось усюди , стало обідно ,

Важко шукати правду у світі.

Зозуля , повідь коли все скінчиться

Коли вже порветься цій ланцюжок ,

Ми будемо добре довго молитись ,

Зозуля відклинулась : « Ку - Ку, Кок »

Стрелка на асфальте

Пару слов

/Пока здесь. Тяжелая тема для меня , но должен , поскольку

жалко их , это страшная смерть.

Представить не тяжело , но это жутко , даже плохо

может стать, стараюсь не волноваться слишком /

/ почему мне легко представить , что никогда не видел ,

может воображение богатое , так сложилось ; трагедии цепляют меня /

Черная пучина , братская могила ,

Воздуха осталась на два -три часа ,

Подводным течением нас уносило

Все дальше и дальше , немеет рука .

Мы пишем записки , считаем минуты

Лампочка тускло , дрожаще горит,

Это был все же отважный поступок ,

Рука неустанно в обшивку стучит.

Безмолвие

ОКНО

Осколок — ты, осколок — я,

И целый мир — осколок тоже,

Нас Бог за острые края

Приподнимает осторожно.

Вот жизнь — разбитое стекло,

Вот смерть — изогнутая рама,

Окно. — В него влетело зло

Тремя ударными волнами.

Июнь, 2023 г.

Инна Куценко

ПОЮЩИЕ ВО МГЛЕ

Что глядит на меня в упор

и нещадно слепит глаза?

За окном моим детский хор

робко пробует голоса.

Сводит песню в один поток

вдохновляющий дирижер.

Как над бурной рекой мосток,

за окном моим детский хор.

Звук летит, оставляя след

там, где тянется птичий клин.

Из отверзнутых ртов куплет

вырастает как исполин.

Крепнет силою гул басов,

рвётся тенор в земной простор.

Безмятежный, как бой часов,

за окном моим детский хор.

И под сердцем звучит, и над

в миллион голосов укор —

как взывающий к нам набат,

несмолкаемый детский хор.

22.06.23

Марина Гершенович

И кто бы не спросил: земляк, из чьих ты мест,

Коль на груди несешь татуировку Крест?

- У каждого из нас раскольников в груди,

Российская мораль - убей и укради.

Костьми невинных жертв мы вымостили путь,

Где щит с гербом "ГУЛАГ" венчает нашу суть.

Поверженный устой под гимн чумных идей,

Мы потеряли счет свой окаянных дней.

Россия, твой алтарь - ипатьевский подвал,

Где в кожанке чекист присягу черту дал.

Да, пролитая кровь имеет сладкий вкус,

Хохочет в небесах расстрелянный Иисус.

Нам Пушкин и Толстой - прикрытья оберег,

Ничем не обелить проказы красный след.

В колымской мерзлоте моя есть ДНК,

Потомкам, как укор, проклятьем на века.

Я не берусь судить, не мне права качать,

На всех на нас лежит та-Каина печать,

Нам год и два, и век не отмолить грехов,

Тому-что в словарях нет подходящих слов.

Вячеслав Сергеев

Повторение истории

"Последний раз плотины на Днепре взрывали по приказу Адольфа Гитлера в 1943 году во время наступления советских войск."

Вячеслав Сергеев

Фото Новой Каховки 06.06.2023 г.