Про Лавру і про нас

#непроповідь

Eпіграф:

"Якщо церква не буде змінюватися,

вона буде розколюватися"

о.О. Мень (зарубаний в 1990 р. в СРСР)

Eпіграф-2:

"Мабуть, ми до революції були дуже поганими слугами Божими, погано проповідували, мало любили людей, не показували собою приклад християнського життя, тому все це і сталося з нами," - сказав мені у розмові священник, що пройшов сталінські табори.

Eпіграф-3

"Бог створив людину за образом і подобою своєю. Людина, як справжній джентльмен, зробила те саме." Марк Твен.

Усе своє християнське життя я дискутую з кимсь про віру. Не тому, що хочу щось довести чи "заєвангелізувати мізки"( насправді, не терплю нав'язливих проповідників - Богу потрібні не торгові агенти, менеджери з реклами, а щирі чуйні люди). Просто декому буває цікаво, чому я, освічена людина, раптом вірую, от і відповідаю.

І за довгий час таких дискусій траплялися різні моменти, та практично завжди у мене були якщо не готові відповіді, то цікаві аргументи або особисті відкриття. Але...

Але є єдине питання, яке ставить мене у ступор і вибиває грунт із-під ніг:

- Якщо ваш Бог є любов, то чому різні церкви так ненавидять одне одного?

Оооо!!!... Я кричати й плакати хочу від того, що мені його ставлять знову й знову, що для цього знову є привід.Ну що я можу сказати невіруючим про віруючих, якщо останні самі себе дискредитують вщент? І мовчати не можна.

Поведінка - немилосердна, категорична, зверхня - перекреслює всі пишні солодкі промови про християнство, усі розмови про чистоту нравів та високоморальні просторікування про духовність.

Бо там де є ненависть - нема Христа.

Христос - це не давно померлий філософ, що приніс цікаву концепцію і змушує виконувати її настанови. Це живий офіційний посол Неба, який прийшов на землю, щоб по простому, від душі і на власному прикладі показати, як легко жити по заповідям, якщо в тобі любов, а не закон, якщо тобою рушить Дух Бога, а не власні уперті принципи. Він прийшов, зарані знаючи, що Його не зрозуміють і вб'ють. Але все-таки прийшов. Бо любив і любить нині (адже воскрес) психованих, заздрісних, самовпевнених, нетерплячих і непримиренних людей. Він - нас любить, а ми одне одного - ні. І найприкріше, що саме віруючі демонструють цю нелюбов.

Чому?

Проста відповідь номер раз така: любов - не є раз і назавжди набута навичка, любові ти вчишся все життя, й не всі вчаться однаково швидко і успішно.

Але напрошується сама собою ще одна проста відповідь. Не люблять інших християн ті, для кого християнство - не живе переконання душі, не сутність життя, а лише стиль поведінки, тусовка, звичка, культура, традиція, або спосіб заробітку чи езотеричне хоббі. Вони особисто не знають живого воскреслого Христа Сина Божого, навіть потай вважають психами чи брехунами тих, хто має глибокі релігійні переживання і живе вірою.

Тому так злостяться від простої наївної віри, так вимагають слідування процедурі, так чіпляються за зовнішню атрибуцію - одяг, декор, архітектуру, календар тощо. Й на інші прояви релігійності - вибухають ненавистю.

Їм марно доводити, що, якою б красивою не була церковна споруда, якою б давньою не була її історія, яким би авторитетним і красномовним не був батюшка "з хорошою родословною", та якщо він проповідує ненависть і осуд, а в тій красі нема любові - це суперечить Христу. Але що їм до того, що "Бог не в рукотворних храмах живе"? Вони цінують регулярність ходінь до своїх,а не чужих, соборів, кількість поклонів, перелік відвіданих святинь, список куплених артефактів тощо. І обурюються спробами знецінити їх віру-втілену-в-речах.

Можна давати, мабуть іще й інші пояснення, але... Тільки Бог насправді знає серце людини і серце церкви. І... прощає нелюбов, сіючи любов.

Іноді ти дивишся на брудну возню, яку іменем Бога затівають християни проти християн, і відчуваєш нехіть і відразу. Ви ж ганьбитеся перед тими, кому завтра розповідатимете про добро й милосердя!

Але правда не в тому, щоб сказати: вони всі неправі, їхній істиний бог - влада і бабло, а решта - фікція і маячня для довірливих простачків.

Правда в тому, що Христос, умираючи на хресті, вмер і за них, Він знав і передбачав усе це. І тим не менше назвав церкву - своєю чистою голубкою, невинною нареченою. Сказав, що ворота пекла не здолають її.

Чому?

Бо справжня церква - не там, де показово міряються хрестами, бородами, традиціями. Не в тих, хто показово довго молиться на площах чи зве вмирати/ вбивати за істинну віру.

Вона в тих, хто любить, хто прощає, хто терпить, хто віддає, а не забирає. І в тих, хто вимогливо вчиться цьому всьому, й дивиться передовсім на свої гріхи з розпачем, а не на чужі. І саме ця ЦЕРКВА - вселенська і нездоланна. Адже, якими б кепськими не були нєсуни християнських цінностей, та цінності належать Христу і ним освячуються. То як тільки в душу слухача тих, хай і фальшивих, проповідників зазирає сам Христос - фарисейство вчителів віри стає неважливим. Як не важливо, чи знає гімн хірург, що рятує тебе в реанімації. Як не важливо, що бриліант викопали із землі немитими руками. Бо в тебе з'являється дещо більше за недоліки, вічна коштовність - БОГ і дароване, явлене Ним інше життя.

Що ж до Лаври...

Лавра - Божа. І вирішувати має Бог, просто Його не спитали, але Він розбереться. Поки ж Він дав шанс нам. А у нас... Вийшла посеред тисячолітньої святині ганьба і втрата обличчя для всіх учасників конфлікту без винятку. Сторони уперлися, затялися в самосвятості, і зробили те, проти чого застерігав Христос: витягли на суд людей, далеких від віри, питання віри. Наївно вважаючи що Путін чи Медведчук, Зеленський чи Порошенко, чи хтось іще допоможуть перемогти "конкурента". Або що зібрані масовки довірливих вірян відгамселять чи перестоять одна одну. Чи впишеться світова спільнота. Для чого це було робити віруючим - для нової "кривавої неділі"?

Боже, змилуйся і не допусти.

З боку ж влади це ще один провальний популістський і недемократичний водночас, як не парадоксально, крок. Замість змусити церкви в короткий термін дійти згоди й не розхитувать країну під час страшної війни, вона максимально загострила конфлікт. Це і втрата обличчя, і провал комунікації, і... ймовірна втрата благословення для цілої країни. Бо святині ТАК не ділять.

Мені зараз дуже боляче про це писати і думати. І дуже соромно, що віряни ганьблять вірян.

Одне тішить: Бог не буває скривдженим. Він вищий довколацерковної метушні. У Нього є для нас вихід. І якщо, попри недавно минулі 70 років заборон, попри передні сторіччя релігійних війн, попри позорище інквізицій та розколів, християнство досі не зникло - не зникне воно і зараз. Деградація формальних носіїв православної атрибутики дискредитує лише їх самих. А віра буде жити. І люди до Бога звертатимуться і знаходитимуть.

І може, колись я не шукатиму відповіді для атеїстів, чому віряни , всупереч заповідям, ненавидять вірян.

Дай Бог.

Якщо хтось наївно вважає, що християнство буває київським чи московським - такі нєт. Воно прийшло до нас зі спільного неба через євреїв, греків, римлян і болгар. І якщо батюшка буде проукраїнським - це буде так само погано, як і бути проросійським. Бо він має бути прогосподнім, і любити та мирити людей всіх націй, приймати грішних і допомагати їм стати кращими та, в ідеалі, знаходити індивідуальний шлях до Бога. Це і є задача церкви.

А бути проукраїнськими - задача передовсім для політиків і керівників, потім - для громадян, як атеїстів, так і прихожан.

Священник же, наслідуючи Христа, є уповноваженим послом іншої держави - Царства Небесного. І йому й тільки йому має присягати на вірність і берегти її.

#мыслиненичегонеделания

П.С. Це - виключно мої особисті думки, які не претендують на віровчення, авторитетність чи правильність. Просто я так думаю.

Алёна Маляренко

Какая умница и философ!

Обожаю её читать!