Не хотіла про це писати. Але трапилася одна нехерсонська людина, яка позаздрила мені. А потім випадково натрапила на стадо таких людей.

Коротше, за їхньою версією херсонці "непогано влаштувалися". І гроші нам дають, і продукти дають, іще й сертифікати на їжу дають, а ще й у росіян гребли...

Ну-ну.

По-перше, радість отримання халяви ціною життя м'яко кажучи сумнівна. То є чому заздрити.

По-друге, хто що й кому дає?

За рік війни в окупації я й хлібини у м0ск@лів не взяла. Рублі в руках тримала тільки якщо їх давали на здачу. Це раз.

Після деокупації з усіх видів допомоги, які обіцяли і які я старанно оформила онлайн, жодного разу НЕ ОТРИМАЛА обіцяно-анонсованого ні від ООН, ні від Червоного хреста, ні від України - ні гривні. Те саме і з продуктовими сертифікатам. Хоча смс, що мене зареєстрували, я отримувала: мені прислали смс, що я в списку і щоб я чекала на смс і що не треба нікуди ото йти (правда, через три місяці кажуть - іди вже, подавайся на паперову версію, але я під обстрілами не піду і не стоятиму) От і всьо. Занавєс.

Отримати будматеріали на ремонт пошкодженої будівлі - теж квест. Чомусь на мені система ламається, ускладнює процес і доведеться побігати. Хоча чому на мені? Я така в Херсоні не одна.

То чому ви заздрите, дикі люди?

Я в жодному випадку не жаліюся і нікого не звинувачую. Війну я не обирала, але залишилася тут свідомо - бо це моя земля. То я не писала б, якби не хвилі заздрощів.

На що мені скаржитися? Держава на мене забиває. Але країна - ні :)

Мене підтримують мої друзі, мої замовники, береже Господь і все в мене норм, крім відсутності миру і присутності дощу.

Я навіть раз отримала торбу від спілки журналістів, раза два від церкви і раз від театру Куліша, і радо поділилася з іншими.

То я щаслива й маю можливість не стояти кілометрові черги за хлібиною і банкою квасолі в одні руки, поки квартал криють міномети.

Але ж скільки людей в Херсоні не мають можливості виїхати, не мають роботи і не отримують нічого, бо вони нікому невідомі прості смертні. Хіба що інші місцеві, типу мене й моїх друзів, поділяться. І ми ділимося. І живем - не завдяки, а всупереч.

То не приведи вас Бог заздрити херсонцям.

Це гірше ніж дика дичка.

Це ганьба.

#мыслиненичегонеделания

#побаченовхерсоні

Алёна Маляренко