#вірші_денники

* * *

Коли у Йова забирали все

він лиш сказав: Бог дав - Він і узяв

Хіба що тільки почорнів лицем?

Але ні слова в гніві не сказав.

Коли померли в нього діти всі -

дочки прекрасні й легіні-сини,

він передчасно навіть посивів,

але й тоді Владику не судив.

Коли дружина Йова одреклась,

коли болячки тіло обтяли -

він і тоді нікого не прокляв,

він і тоді нікого не хулив.

Терпів і плакав, попелом припав,

казав: Господь, Ти знаєш, що й чому.

Ти щедро дав, Ти водночасся взяв.

За все спасибі Богу моєму.

Я знаю, Ти живий, мій Відкупни'к,

цілитель мій, натхнення і Творець.

Я дочекаюсь, я чекати звик

коли положиш бідам всім кінець.

І лиш коли три друга, мов хорти,

прийшли втішати, а взялись судить -

він мов відвчув всю глибину біди,

всю самоту, яку не переплить.

Суди приятельські, розважливі й важкі,

що аргумент вганяли, наче ніж,

його стражданню натягли віжки' -

і він мовчанку враз тоді облишив

й заговорив... Як він заговорив!

Всяк зразу, присоромлений, замовк.

І тільки серед бурі та громів

його промову перебив сам Бог...

Той діалог - давніш за Заповіт,

за Тору старший, з Виходом й Буттям.

Що він про правду Божу розповість,

як дорожиш комфортом і життям?

Коли для тебе небо - повне фей,

щоб забаганки справджувать і мрії?

Коли твій Бог - подоба до людей,

а не стихія Всесвіту всесильна?

Коли ти віриш - поки є добро.

Допоки ситий, а довкола мир.

Коли ж стражданням зморщує чоло -

ти вже в образах, ти уже зневіривсь.

І як тут бути? Як любить життя,

коли воно збивається з пуття?

Смирення ж Йова - в мудрості його:

Я про життя не знаю ні-чо-го.

#автороленамаляренко