БОЛЬ.Стихи и проза о войне.
#вірші_денники
* * *
Коли у Йова забирали все
він лиш сказав: Бог дав - Він і узяв
Хіба що тільки почорнів лицем?
Але ні слова в гніві не сказав.
Коли померли в нього діти всі -
дочки прекрасні й легіні-сини,
він передчасно навіть посивів,
але й тоді Владику не судив.
Коли дружина Йова одреклась,
коли болячки тіло обтяли -
він і тоді нікого не прокляв,
він і тоді нікого не хулив.
Терпів і плакав, попелом припав,
казав: Господь, Ти знаєш, що й чому.
Ти щедро дав, Ти водночасся взяв.
За все спасибі Богу моєму.
Я знаю, Ти живий, мій Відкупни'к,
цілитель мій, натхнення і Творець.
Я дочекаюсь, я чекати звик
коли положиш бідам всім кінець.
І лиш коли три друга, мов хорти,
прийшли втішати, а взялись судить -
він мов відвчув всю глибину біди,
всю самоту, яку не переплить.
Суди приятельські, розважливі й важкі,
що аргумент вганяли, наче ніж,
його стражданню натягли віжки' -
і він мовчанку враз тоді облишив
й заговорив... Як він заговорив!
Всяк зразу, присоромлений, замовк.
І тільки серед бурі та громів
його промову перебив сам Бог...
Той діалог - давніш за Заповіт,
за Тору старший, з Виходом й Буттям.
Що він про правду Божу розповість,
як дорожиш комфортом і життям?
Коли для тебе небо - повне фей,
щоб забаганки справджувать і мрії?
Коли твій Бог - подоба до людей,
а не стихія Всесвіту всесильна?
Коли ти віриш - поки є добро.
Допоки ситий, а довкола мир.
Коли ж стражданням зморщує чоло -
ти вже в образах, ти уже зневіривсь.
І як тут бути? Як любить життя,
коли воно збивається з пуття?
Смирення ж Йова - в мудрості його:
Я про життя не знаю ні-чо-го.
#автороленамаляренко