Рік тому я писала цей текст… Рік тому, я не розуміла, яка пора року зараз, сьогодні, я відчуваю плин часу і ще більше розумію, що те, що вони з нами вже зробили, що ще зроблять ми не маємо пробачати… а ще - ми маємо вийти з позиції жертви і не боятись нападати першими. Добро має бути з кулаками. Зло розуміє лише силу… Олюднювати ворога - найгірше, що ми можемо зробити для себе…

Вони вкрали у нас час, наше життя… Я бачила свого чоловіка два рази за рік, один з цих разів, через важке поранення, вони вкрали у моїх дітей безтурботне дитинство, я вже не кажу про втрати інших… Ніколи не пробачити.Ніколи.

Ця війна виїда нас зсередини чайною ложкою.Вона щодня кидає в обличчя те, від чого ми раніше могли відвернутись: біль, відчай, смерть, голод, підлість...Зараз майже ніде від цього не сховатись...Це скрізь...І ті, хто прийшов нас "асвабадіть" прагнуть, щоб це стало нашою реальністю, щоб все це було нашою буденністю завжди і сприймалось як мир і щастя, бо немає чого жити інакше...

Бережіть людину у собі...

Навіть у цих умовах- не втрачайте здатність відчувати...

Плекайте те світле, що маєте, заради майбутнього...

МИ ПЕРЕМОЖЕМО!!!

МИ ВИСТОЇМО!!!

Хоча дещо з того, що виїла війна своєю іржавою чайною ложкою вже ніколи нічим не заповнити і саме тому -

МИ НЕ ПРОБАЧИМО тих, хто прийшов до нас із цією війною...

Марія Мудра