Минув місяць від того дня, як росіяни обвалили Каховську греблю.

Ми досі не знаємо, скільки людей загинуло ні на Правому, ні на Лівому березі, ні тим більше разом.

Ми досі не знаємо, ЧОМУ офіційне повідомлення про трагедію прозвучало так пізно і евакуаційні заходи почалися з запізненням на 4 години, а сили та засоби для подолання наслідків і порятунку - щонайменше спізнилися на добу.

Ми досі погано розуміємо, чи є в 1/5 частини (приблизно стільки опинилися в зоні затоплення) херсонців житло і як воно буде відновлюватися.

Ми досі погано уявляємо собі алгоритм взаємодії зі службами та владою, бо він як лижі по асфальту то ламається, то не їде.

Скажу по собі:

10.06 я звернулася в поліцію з повідомленням про затоплення, довго доводила, що хата втонула. Довела. Мені обіцяли подзвонити і сказати, коли забрати витяг - не подзвонили.

20.06 зареєструвала сам факт пошкодження мого майна в Дії - як російськай злочин. Але на відшкодування там само і так само вже податися не змогла, хоч продлубалася до 05.07 - Дія не бачить моє майно, парадокс.

Протягом червня зустрічала кілька комісій, які підтвердили, що я не брешу, що хата затоплена,навіть маю на руках витяг по нашому мікрорайону. Дістався він мені випадково

04.07. подалася в районній соц.службі на статус ВПО всередині міста.

07.07. отримала статус ВПО.

04.07. же ж оформила 4заяви на допомогу, наче це має бути:

- 5000 від уряду України,

- 5000 від міськради,

- 5000 від обладміністрації,

- відшкодування збитків (сума не визначена).

07.07. дізналася, що... Тільки одній заяві дано хід (перші 5000). Решта принесуть гроші після... візиту іншої комісії, від архітектури міста,яку я таки маю запросити до себе. Дізналась про то випадково: я, забираючи документ ВПО, раптом ще раз, укотре, про всяк випадок, перепитала, чи треба мені викликати ще якусь комісію для оцінки збитків і яку саме?

І почула: так, але це в міську раду. Або в ЦНАП.

ОК, піду й туди, й туди. .Але вже наступного тижня.

Мльо....

Що я маю в сухому залишку? Два витяги від поліції та соц.служби, що хата втонула, статус ВПО та надію на 5000 грн.

Перспективу на дві черги, які принесуть ще по 5000 грн.

Перспективу на зустріч з комісією,яка оцінить збиток і внесе мене до програми до 200 000 грн чи понад 200 000 грн.

З хати вигребене все крупне сміття, яке було предметами побуту. І у мене тепер не лишилося нічого свого, крім посуду, ноутбука і котів.Усе, що ' нині - дароване, дане...

Вода з підвалу викачується. Посуд миється.

Літня кухня і гараж навіть не починали розгрібатися.

Згадала про затоплену дачу - це ж заяву і на неї треба буде подати. Але... можна згодом? Бо дачні документи згоріли з мамою позаторік, а нові плавають десь на дачі.

Сьогодні вже мій організм сказав: ще раз витягнеш мене на сонце, я обблююся прямо серед людей. Річ у тім, що вже 8 років я не буваю на спеці. Виняток - 2021 р і літо в Станіславі: всього разів 5 не змогла приїхати на роботу через спеку і сильний головний біль. Як тепер буде? Не відомо.

За місяць закінчила 2 вишивки.

Дала десь 15 інтерв'ю,і моя несподівана відомість розбурхала давніх хейтерів - чи вони мені відмовляють в праві говорити, чи заздрять - не знаю. Довелося знов забанити 2 людини.

Уперше поговорила з психологом. Стало спокійніше і вже стабільно сплю свої 5 годин. Легше не стало, і чи стане колись, поки іде клята війна і навіть праві рідні люди клекочуть від люті...

Розчарувалася в поліції та владі, у деяких волонтерах, але то таке.

Головне знаєте в чому?

Я дізналася, скільки людей мене насправді любить і турбується про мене. Дізналася, що для багатьох багатьох старі суперечки перед лицем біди відходять і забуваються. А скільки навіть невідомих готові підставити плече іншим невідомим людям!

Це ДОРОГОЦІННО.

Я мала два гуманітарні неуспіхи - одна посилка загубилася, одна через неуважність до цифр повернулася відправникові - це прикрість і сум, бо шкода чужої праці й сил.

Але завдяки активній і людяній родині Капусти і Чернишових та квартальним Воєнки ми роздали (я тут на правах "ми пахали") без перебільшень центнери одягу, їжі, миючих засобів, постільної та натільної білизни, дезинфекторів для води, памперсів та прокладок, посуду, іграшок тощо.

І поскільки ми не можемо масштабуватися на все місто - нічого більше не просимо.

Дякую.

Я не вміла мріяти раніше, тільки планувати.

Тепер я не можу планувати - я тільки мрію...

Алёна Маляренко