Я нікому не можу давати порад.

Світ, мов паззл, складається з різних прекрасних людей, кожна з яких - такий само гармонійний і суперечливий водночас всесвіт, що живе по власних законах, має власні унікальні цінності і орієнтири, власну орбіту, свій початок і кінець, який періодично перекладає внутрішні паззли, поки не збере себе докупи.

Це особливо відчутно під час війни. Саме тому я все менше хочу оцінювати і радити - я НЕ МАЮ АБСОЛЮТНИХ КРИТЕРІЇВ, не знаю, що правильно. Тому нині тільки слухаю, дивлюся, сприймаю. Іноді з гіркотою й болем - від неспівпадіння. Іноді - зі щасливим подивом, вклоняючись перед чужою мудрістю та добротою, силою любові.

Я можу лише поділитися розповідями і власними рефлексіями-відчуттями. А ви можете подивится у них, мов у тьмяне саморобне люстерко - раптом вам буде цікавий і цінний той каламутний, нечіткий відбиток. А може й ні. Та не ходіть до мене за правдою - у мене її нема. Є #мыслиненичегонеделания

_-_-_-_

Ці дні хтось носить траур по каховчанах, а хтось видавлює крізь стулені губи: "Це ж війна, а що ви хотіли? Не віником же їх виганяти?".

Я чого хотіла? Миру. Гармонії. Пошуків взаєморозуміння. Розумних компромісів.

Ми стали на шлях демонстрації незгоди із набагато сильнішим сусідом, не втихомирили його, а перетворили підступного візаві на непримиренного опонента, пірнули у священну війну як у єдино можливу стратегію - на словах, бо любимо палкі розмови. А от наш "отзывчивый братец" поставився до справи всерйоз і грає з нами не в словечки, а у війну, жорстоко й натхненно - бо це його улюблена гра. І ми мусимо тепер опановувати ці страшні правила, дивуючи себе і весь світ.

Ще недавно ми засуджували Жукова, для якого міста і люди були тільки засобом для перемоги. А зараз уже й самі на повному серйозі обговорюємо, що "підрив Каховської дамби дозволить розбити росіян" . Невже не помічаємо, що це - відверта жуковщина? Рятунок держави за рахунок країни? Либонь, ні. Утім, жити в умовах війни - окрема філософія. Я не навчуся ніяк, то вже й не буду вчитися.

Є інша проста і незбагненна наука - жити за законами Царства Божого у будь-який час. Не релігійної течії. Не церковного уставу. Не слів патріарха чи бабусі-свічниці. Не церкви-слуги-государя. А Його Царства.

Поки я навчилася хіба що написати собі імена всіх знайомих і дорогих живих і молитися, розгортаючи список, щоб нікого не забути. І щотижня (слава богу, не щодня) оновлювати інший список - де молитви за спомин душі. І дякувати за кожного, за себе, за те, що досі живі.

Я не перевіряю суспільно корисну інформацію - нема як. Тільки молюся. І потихеньку творю.

Днями гепало в місті й за містом сильно. Херсон кілька діб дихає смородом палаючих складів. Хтось каже, пальне горить, хтось - зброя. А ще, як і раніше щоліта, горить сміття. Й іноді очерет.

Багато битого скла і сміття під ногами - не на центральних вулицях, але.

Мені не страшно за себе.

Але от питає сім'я з дітьми: Олено, нема в тебе знайомих, що вивозять? Я кажу ні, і шкодую, що не маю цих знань - для них.

Або сусідка питає: Олено, тепер мені що ж, пенсію не принесуть, а як бути?

І я знов кажу, що не знаю, і шкодую про це незнання.

Або питає людина, чи не треба кому котиків, у неї є - а мені не треба і я не знаю, кому вони зараз треба, і знову соромно і незручно.

Мені. Тут. Незручно.

А є люди, яким зручно зараз давати оцінки, роздавати поради, будувати плани і прогнози. Вони чи то дійсно знають, що буде далі - або вони пророки Божі, або прорахували допустимі для їх філософії війни втрати та збитки, людські та матеріальні. Чи то вони просто брешуть. Як брехали раніше. Але що мені до них?

Мій найбільший клопіт - знайти інтернет і переслати табель, звіт чи наказ. Знайти, де зняти готівку. Погодувати котів, рибок і собаку, сусідок підтримати. Помоніторити, чим я можу поділитися з продуктів чи ліків і поділитися. Вишити нову сорочку чи торбочку. Нарешті всістися за крупні тексти і придумати,як потім їх оприлюднити.

А ще ховатися від сонця, бо лопаються капіляри й по тілі розливаються синці.

Ну і молитися.

Будете мене критикувати?

Значить, маєте сили і відчуття правоти.

Значить, наші всесвіти рухаються по різних орбітах. Хай і дуже близько.

Добре, що ви живі, мої всесильні критики.

Алёна Маляренко