Україна у вогні….Багато украінців мусили покинути країну , щоб захистити своїх дітей…

Про Україну , її незламних героїв , її славні традиції , досягнення,культуру, мову, пісні, світ дізнався більше і відреагував співчуттям, симпатією і допомогою.

Одна людина побувала в Украіні до війни, вивчила мову і дуже тепло її весь час згадує. Ці почуття я завіршувала:

П А М‘ Я Т Ь С Е Р Ц Я

У пам’яті постає, тривожить, хвилює

Край, що дуже полюбився, що погляд милує.

Дивовижна, незабутня, чарівна країна,

Як природа -різнобарвна, славна Україна.

Заквітчалась в обереги, мов тая дівчина,

Біля хати, коло двору мальва та калина!

Біля ставу, над водою, верби похилились,

Аж до долу тягнуть віти, наче зажурились.

Тільки в Україні такі гарні ночі!

Тільки в Україні такі сині очі!

Тільки в Україну часто в снах літаю!

Мабуть, українське щось я у серці маю.

Пам‘ятатиму довіку київські каштани,

Неосяжні і звабливі херсонські баштани,

Мелодійну та співучу, мову солов‘іну

Полюбив я до нестями і до неї лину!

А заграє сопілочка, серце затріпоче…

Коли сумно-Кобзаря послухати хоче.

Летить пісня над Дніпром лісами, полями,

Я за нею теж злітаю, та лише думками…

Не забути Украіни такі гарні ночі,

Не забути , українко,твої сині очі!

Ось чому я в Україну часто в снах літаю,

Адже, українське щось я у серці маю!

Обірвався спокій вмить, неначе струна

І смертельним тягарем нависла війна,

Запалали у вогні села і міста,

Ворог в небі чорним круком день і ніч літа.

Заплакала Україна, та гордо повстала,

Не корилася ніколи і зараз не стала!

Розправила свої крила на смертельну битву,

Б‘є ворога з піснею, шле Богу молитву.

Отака-то ця країна в кривавіі ночі!

У окопі, з усіма, її сині очі!

Мої сни тривожні стали, рідко вже літаю,

Невгамовний біль за неї в своїм серці маю…

Вера Гордасевич