Олександр Кабанов в перекладах Ірини Юрчук

* * * *

Я смотрел в раскрытый стручок фасоли:

в нём опять ночевал сочинитель грёз,

наш господь-отец – собиратель боли

и хранитель моря горючих слёз.

Было утро: медленно, из траншеи,

вслед за солнцем – выползла к лопухам

наша цвет-марина с петлёй на шее –

вы её узнаете по стихам.

Мы – вахтёры облачного архива,

и свою давно отыграли роль,

в наших файлах: будда, христос и шива,

вы, конечно, помните к ним пароль.

Пусть безбожье – опиум для народа,

и святой канабис – трава грехов:

помолись, товарищ, и жди прихода

санитаров, родственников, волхвов.

И они причалят к твоей квартире,

капитаны самых последних дней:

все четыре волхва и звезды четыре,

не слезая с бледных своих коней.

Как предвестники новой кровавой воли,

где любовь и доблесть живут в огне,

и раскроется книга – стручок фасоли,

и тогда вы вспомните обо мне.

2023

****

Я дивився в дійшлий стручок квасолі:

там вигадник мар ночував колись,

наш господь-отець – призбирувач болю

й охоронець моря горючіх сліз.

І повільно вранці, дивись, з траншеї

лопухами поповзом вируша

цвіт-марина – зашморг на шії в неї,

Ви її впізнаєте по віршам.

Ми – вахтери пасмурного архива,

і свою давно відіграли роль,

в наших файлах: будда, христос і шива,

ви ще не забули до них пароль.

Хай безбожжя – опіум для народу,

і святий канабіс – трава гріхів:

помолися, друже, й чекай приходу,

санітарів, волхвів і ходаків.

Ось вони причалюють до квартири,

капітани днів прикінцевих тих:

всі чотири волхва й зорі чотири,

не злізають з коней своїх блідих.

Як провісники кревні нової волі,

Де любов і доблесть цвітуть вогнем.

І розкриється книга – стручок квасолі,

Щоб ви пригадали тоді мене.

* * * *

Туда, где зимою – ни снега,

ни ранней в зазубринах тьмы,

мы выйдем из тела ковчега –

и больше не будет зимы.

И больше не будет дороги,

которая всех увезла,

ни воя воздушной тревоги,

ни страха, ни крови, ни зла.

Здесь гроздья бананов, как груди,

тугими рядами висят,

и нравятся местные люди

всем женщинам за пятьдесят.

Ответь мне, больная собака:

что может быть в мире тогда –

бессмысленней снега и мрака,

колючего ветра и льда?

И путая мачо и лечо,

на краешке райского дна,

тебе, мой спаситель, отвечу:

бессмысленней снега – война.

Война за войною с войною

в предчувствии новой войны,

страшнее, чем вьюга зимою

и ватные в детстве штаны.

Рождественский лёд в водевиле,

а что ещё вспомнить без слёз:

то утро, когда нас убили

и солнце внесли на мороз.

2023

****

Туди, де узимку ні снігу,

ні ранньої в буртах пітьми,

з ковчегу ми вийдемо тихо –

і більше не буде зими.

І більше не буде дороги,

що всіх на собі увезла

серед завивання тривоги,

ні крові не буде, ні зла.

Тут грона бананів, як груди,

тугими рядами принад,

і так до смаку чемні люди,

жінкам, котрим за п'ятдесят.

Скажи мені, хворий собака:

що є в цьому світі тоді

дурніше за сніг, гірше мряки,

гостріше, ніж вітри й льоди?

І сплутавши лечо і мачо,

на припічку райського дна,

тобі, рятівник мій, означу:

дурніша за кригу війна.

Війна за війною з війною,

відчутність нової війни,

страшніш, ніж завія зимою

і ватні з дитинства штани.

Різдвяний льодок водевілю,

а що ще згадати без сліз:

уранці, коли нас убили

і сонце на скипень знесли.