Олександр Кабанов Александр Кабанов в перекладах Ірини Юрчук

(оригинал/перевод)

* * * *

Волны: катание на доске,

мир – постоянный баланс на грани,

я разбираюсь в твоей тоске,

но не хочу ковыряться в ране.

Память твоя продолжает гнить,

словно забытая под завалом

мёртвая кошка; истлела нить,

та, что сшивает большое с малым.

Если и можно тебя спасти –

горе, утопленное в кагоре,

это похитить и отвезти

в этом году умирать на море.

Чтоб ты услышала налегке,

и с горизонта смахнула крошки

чаек, черствеющих вдалеке:

внутренний голос воскресшей кошки.

Волны, шипящие под рукой,

смех иисуса в программе сольной:

вот он спускается к нам с доской –

то с гробовой, то с обломком школьной.

10.08.2023

* * * *

Хвилі: на дошці вічний танéць,

світ – це постійний баланс на грані,

в тузі твоїй я тепер знавець,

тільки не хочу кóрпатись в рані.

Як під завалом кішка, гниє

пам'ять надалі, зотліли нитки,

ті, що єднають твоє й моє,

ті, що зшивають мале й велике.

Хтозна, врятую тебе, чи ні –

горе, потоплене у кагорі,

викраду в цьому році два дні

і помирати звезу до моря.

Щоб ти відчула крики сумні

і з виднокола змахнула крихти

чайок, що чéрствують вдалині:

кішки, що з мертвих встають корити.

Хвилі шиплять у руці всякчас,

сміхом ісуса в програмі – соло:

ось він і дóшку несе до нас –

чи гробову, чи з уламків школи.

* * * *

Тот, кто прожил без хейта и высера,

кто с поэзией был заодно –

пусть его похоронят, как рыцаря,

как жан-поля бельмондо.

Не со мной – в крематории пламенном,

не с другими – на свалке имён,

а в гробу, под терновым незнанием –

самым лучшим из ваших знамён.

Пусть обнимутся моно и стерео

и сольются в конце-то концов –

вместе с гробом из цельного дерева,

на плечах у восьми молодцов.

Вместе с горем чесночным и луковым,

пусть они, не считая кругов,

проплывут мимо бродского с жуковым,

вдоль херсонских моих берегов.

Мимо кофе в бумажных стаканчиках –

у агентов в кино фбр,

мимо орк@в в обугленных танчиках,

мимо смерти моей, например.

Выше неба, где солнце из табора –

на ромейском ходу холостом,

где на полке – все книги анн арбора

в заколоченном доме пустом.

2023.

* * * *

Хто прожив поза хейтом і висером,

був з поезією заодно –

хай того поховають, як лицаря,

як жан-поля бельмондо.

Не як я, крематорію відданий,

і не з іншими в звалі імен,

а в труні, під терновим невіданням,

як найкраще із ваших знамен.

Хай обіймуться моно і стерео

і зіллються докупи в кінці –

разом з гробом з суцільного дерева,

на плечах у восьми молодців.

Побік горя сирітсько-дівоцького,

хай вони, не рахуючи меж,

пропливуть мимо жукова й бродського,

вздовж херсонських моїх узбереж.

Мимо кофе в картонних стаканчиках –

що в агентів в кіно фбр,

мимо о₽ків в обвуглених танчиках,

мимо смерті моєї тепер.

Вище неба, де сонце із табору –

на ромейській ході холостій,

де на полці – всі книги анн арбора

в знелюднілій хатині пустій.

2023.

* * * *

Я сдерживал себя в чистилище, в метро и

в хрустальной башне с огненной водой,

когда я умирал — меня держали трое:

отец и сын, мятежный дух святой.

И если ты — любовь, побудь со мной немножко,

зайди на порнохаб — поставь за всех свечу,

я — кофе или чай, собака или кошка,

я сдерживал себя, но больше — не хочу.

Бетховен или бах, чайковский или верди,

хранитель белых слов, вершитель черных дел,

и не благодари меня за опыт смерти:

актёр играл врача и вскоре — заболел.

В чём логика, когда — мы говорим о чуде,

звучит бессвязный свет из флейты золотой,

я — память о вине в раздвоенном сосуде,

который — переполнен пустотой.

Ещё я состою из самых чёрствых крошек —

смахни меня в ладонь, спасая и губя,

я мог не воскрешать: детей, собак и кошек,

я склеил старый мир и сдерживал себя.

Следил за пикассо, а вышел на неруду,

опять мятежный дух витает над толпой:

и всякий — устрашись, когда я снова буду —

единственным собой, единственным тобой.

2021-2023

* * * *

Я стримував себе в чистилищі, в метро і

у башті з кришталю, де вогняна вода,

коли вмирав, тоді мене тримали троє:

отець і син, і дух святий бунтар.

Якщо кохання ти – побудь зі мною трішки,

зайди на порнохаб – постав свічу за всіх,

і хай я – кофе, чай, собака там чи кішка,

я стримував себе, але тепер не зміг.

Бетховен чи то бах, чайковський чи то верді,

вершитель чорних справ,

хранитель білих слів,

не дякуй ти мені за перший досвід смерті:

грав лікаря актор, невдовзі захворів.

Де логіка лежить, коли нам чудо дане,

і світло золоте лунає з флейти

днів

я – пам'ять про вино в роздвоєному джбані,

що вже по вінця згодом спорожнів.

Я ще складаюсь весь із зачерствілих рісок –

в долоню їх змахни, рятуючи, згуби,

я міг не воскрешати тих собак і кішок,

я світ старий зліпив і стримав у собі.

Слідив за пікассо, а вийшов на неруду

і знов бунтарський дух витає у товпі,

і кожен хай тремтить, коли я знову буду

собою у тобі,

тобою у собі.