Сьогодні попрощалися з дивовижною людиною. Старша за мене на 6 років, вона виглядала дівчинкою, хіба трошки сивини у попелястому волоссі. Дитинно щира, завжди лагідна й усміхнена, скромна і якась беззахисно тендітна, мов молода кізочка. Тихий голос, мініатюрна постать, прозорий погляд "не від світу сього".

Сказати б, типова вірянка, аби не оця її підліткова довірлива невимушеність в усьому.

Ми ходили в одну церкву, бачилися востаннє на свято Успіння. Вона сповідалася, причастилася, а потім вдома, у дворі її застав обстріл. Чоловік в реанімації, а її сьогодні відспівали. Все...

Ні, не все.

Під час окупації, розповіли мені сьогодні, ця маленька, схожа на дитину, жіночка, малювала крейдою "Слава ЗСУ!" на асфальті та стінах у Херсоні. Хтось доніс. Була на підвалі. Дивом пережила і це. Не скаржилася, не ображалася на життя, не "включала героя", не кляла нікого - вона просто жила і молилася, і так об'ємно любила свою землю і Бога, що, здається, не мала місця на жодні інші почуття, навіть на ненависть до чужих...

Коли вам будуть розповідати про "московську церкву" - згадайте її, рабу Божу Валентину. Вся як є, вона жила і молилася за Україну, і тільки снаряд, який її вбив, був російським.

Нехай Валя мене пробачить, але я вас прошу в цей день, прошу кожного і кожну заради неї. Прислухайтеся до себе. Що ви відчуваєте? Чому вам стало незатишно під час читання цих слів? Через мою нетактовність? Через те, що навіть так пробую "маніпулятивно протягти руську церкву"? Чи через те, що в світі нема єдино правильних відповідей, руських чи українських церков, чорно-білих людей?

Нічого не кажіть.

Мені теж сьогодні боляче і незатишно. У мене так багато питань до себе...

Але важливо - і я це точно знаю - не дозволяти примарним маркерам розділяти нас.

Чуєте?

Не віддавайте, випихаючи до чужинців, своїх через вигадані причини і провини, не позбавляйте себе права на співчуття до земляка, лише тому що він "не такий", не вигадуйте злочини тим, кого ви просто не розумієте чи він розуміє вас тим, про кого ви нічогісінько не знаєте.

У нас одна Україна, і Бог насправді один. Давайте і ми будемо єдині. Такі різні, але єдині. Це важливо. Це і робить нас вільними . Заради нас, заради народу, заради країни. Прошу.

От тепер все.

Царство небесне, вічна пам'ять, пером земля світлій чистій і незбагненній душі Валентини.

Божої підтримки чоловікові та родині.

НЕ КОМЕНТУЙТЕ БУДЬ ЛАСКА.

ПРОСТО ПОМ'ЯНІТЬ В МОЛИТВІ, ЯКЩО ВІРУЄТЕ, НОВОПРЕСТАВЛЕНУ БЕЗВИННО УБІЄННУ РАБУ ВАЛЕНТИНУ.

Алёна Маляренко