БОЛЬ.Стихи и проза о войне.
Zurück
В краю, де колись колихалися квіти,
Де жили лелеки і сови вухаті,
Ходило, як привид, розстріляне літо,
І спало в підвалі в покинутій хаті.
Кружляли хвилини, кружляла планета,
Кружляли ракети над степом і світом.
І чути було, як ревуть кулемети
В краю, де ходило розстріляне літо.
Спотворили вишні розстріляні гільзи.
І гризли каміння вітри-суховії.
І літо несло у маленькій валізі
Розстріляні нерви, і душі, і мрії.
І гмикало носом, і хмурило брови
І чуло, як брязкає небо залізне,
Коли намагалось відмити від крові
Маленьку, червону жіночу валізу.
Хиталося чорне, розстріляне жито.
Казились від голоду пси волохаті.
Куди ж я подінусь? – Питалося літо.
На кого покину розстріляну хату?..
І всі кулемети гарчали так близько,
І літо ховалось від залпів гармати
В ярку де, конала розстріляна кицька,
А поряд – пищали її кошенята.
Альона Васильченко