БОЛЬ.Стихи и проза о войне.
На відлюддя
#вірші_денники
Я оніміла. Біль мій, мов струна,
натягнений дощенту був - і луснув.
Не гратиму. Симфонія-війна
лунатиме без мене пишновусто.
Я ошелешена. На ошалілий світ
без співчуття і жаху не дивлюся.
За око - око. Кат на ката - й квит.
І все - ім'ям жертовного Ісуса?
Мене не ваблять хвилі перемог,
під лаврами котрих - тіла і душі.
Мене цікавить: чи пробачить Бог
братання безум? Боляче і скрушно.
Все сказано. Нехай кричать оті
погоничі кривавії народів,
котрі ведуть чи в тупики мети,
чи в камінь перемог свої "Конкродії".
Я ж з кораблів держав та над-ідей
пересідаю в човен одинокий.
Зі світу не подітися ніде -
він затісний, наскільки й заширокий -
але свій курс беру на самоту,
на "не убий", "не засуди", "не скривди".
Не вгору вже - крізь себе я росту
в'юнкими стеблами безгучної молитви.
Любитиму, крізь сльози й біль німий,
юродствами своїми непотрібна.
Пливу в мовчанні й бачу серед хвиль:
народ мій - є. А берега - не видно.
#автороленамаляренко