#двомовні_свічада

ковток, іще ковток…

Вікно небес заліплене хрест на хрест.

Проміння б'є, розтріскується скло.

І вирушають янголи на захист,

Знесилених ховають під крило.

Вишіптують зневірені:

– Не витри…

– Ні, витримаєш, Боже відведи.

І насичають кисенем повітря,

Й підносять глек свяченої води.

Ковток, іще ковток, і пік напруги

Повільно відхлинає, йде на спад,

І дихання відновлюється друге,

І сили повертаються назад.

Вщухає полум'яна веремія.

Де тиша мліє в димовій імлі,

Знедолена напівзабута мрія

Майбутнє засіває на ріллі…

глоток, ещё глоток…

Проём небесный, наживо зашитый

Крест на крест, но растрескалось стекло.

И ангелы слетают на защиту,

Бессильных принимают под крыло.

На шёпот обескровленный

– Не выде…

– Нет, выдержишь – поют – не подведи.

Сквозь серый пепел радугу развидев,

К устам подносят ковш святой воды.

Глоток, ещё глоток, и на пределе

Спадает жар, накал идёт на спад,

Душа цели́т измученное тело,

И силы возвращаются назад.

Стихает огневая суматоха.

Где тишина сомлела в дымной мгле,

Мечта, собрав грядущее по крохам,

Засеет день на выжженной земле…

Ирина Юрчук