БОЛЬ.Стихи и проза о войне.
#двомовні_свічада
ковток, іще ковток…
Вікно небес заліплене хрест на хрест.
Проміння б'є, розтріскується скло.
І вирушають янголи на захист,
Знесилених ховають під крило.
Вишіптують зневірені:
– Не витри…
– Ні, витримаєш, Боже відведи.
І насичають кисенем повітря,
Й підносять глек свяченої води.
Ковток, іще ковток, і пік напруги
Повільно відхлинає, йде на спад,
І дихання відновлюється друге,
І сили повертаються назад.
Вщухає полум'яна веремія.
Де тиша мліє в димовій імлі,
Знедолена напівзабута мрія
Майбутнє засіває на ріллі…
глоток, ещё глоток…
Проём небесный, наживо зашитый
Крест на крест, но растрескалось стекло.
И ангелы слетают на защиту,
Бессильных принимают под крыло.
На шёпот обескровленный
– Не выде…
– Нет, выдержишь – поют – не подведи.
Сквозь серый пепел радугу развидев,
К устам подносят ковш святой воды.
Глоток, ещё глоток, и на пределе
Спадает жар, накал идёт на спад,
Душа цели́т измученное тело,
И силы возвращаются назад.
Стихает огневая суматоха.
Где тишина сомлела в дымной мгле,
Мечта, собрав грядущее по крохам,
Засеет день на выжженной земле…
Ирина Юрчук