Я не хочу ніяких ітогів.

Ітог в нас на всіх один, і він невтішний: війна.

І поки вона продовжується, для мене зникли свята.

Як деякі травми несумісні з життям,

так свята несумісні зі смертю.

Завтра буде новий день.

І він щось принесе.

Так, я приготую щось смачненьке для родини, і ми сядемо за стіл, бо це традиція, і якщо нам її передали батьки і бабусі з дідусями, то треба й далі нести її дітям і онукам.

Так, я щось повішу на ялинку і щось покладу під нею для близьких, бо їх треба чимось тішити і бавити.

І відволікатися спробую, бо не можна безперервно знаходитися в суцільному жаху, скорботі і відчаї. Може послухаю якусь музику, тиху пісню…

Але душа більше не сяє, не може, вона віднесла свята до списку втрат.

Свята воскреснуть не раніше, чим закінчиться нашою перемогою ця клята війна.

Для мене зараз час осмислювати дійсність, шукати вихід з безвиході.

І ще дозволяю собі кохати, а далі видно буде.

Ось останній в цьому році вірш.

Сумний, але життя триває.

мапа тривог

Серед війни зроби зупинку,

Присядь, хто на ура повівсь,

Повісь терпіння на ялинку,

Нерівне дихання повісь.

Повісь свою розбиту школу,

Додай згорілий дітсадок,

І правду неприкрито-голу

Посеред голок і гілок.

Між серпантину і намиста,

В сухозолотиці прикрас –

Скелет житла, розп'яття міста,

Тривоги мапу, смутку час.

Садок спаплюжений за тином,

Засади мін, ліси могил,

Фронти кривавим серпантином,

Хиткий і виснажений тил.

Повісь снарядну голодуху,

Грязюку і холодомор,

Додай касетну завірюху

І ветхе небо без підпор.

Осмисли час, нюхнувши хвої,

Спитай, хоч зроду не з вояк,

Хто крайній в черзі за тобою,

Якщо не ти, то далі як?

Внеси свята до списку “втрати”,

В реєстр утіх, що вже нема,

Дозволь собі лише кохати,

Бо без кохання далі тьма.

Бо може з чортового кола

Рятунок – твій наступний крок,

Й на щастя знайдеться підкова

Серед розтрісканих зірок.

Ірина Юрчук,

31.12.2023