Парочка віршів - чомусь останнім часом усе виходить парами...

Непривітного ранку, що виєм сирени почавсь,

Я запалюю свічку і знову стаю на коліна -

Не просити дарунків, бо скиглити нині не час -

Приносити подяку! ...Палає моя батьківщина

І у світі панує безумство й скерована лють -

Руки тре Сатана... що ж- я дякую Богу за все це.

Цих випробувань жертви до вічного світла ведуть -

Отже - дяка Тобі! Хоч так боляче й важко на серці.

За родИну, яка розірвалась у пеклі війни,

За дітей та онуків, що десь зачепились далеко...

Є, що їсти мені, і мої не у війську сини...

Десь у світі - весна, і туди прилетіли лелеки -

Душі хлопців отих, що віддАли за мене життя...

Дай їм Царство Небесне... а винних карай, як годиться...

З тих захмарних палаців нікому нема вороття.

Витікає життя, мов крізь пальці стікає водиця...

Знову Дяка Тобі! Бо безсмертя химерне, мов дим.

За обмежений час, у якому не виправиш навіть

Ті дурні помилки, що ти скоїв колись молодим...

Та, мабуть, саме тим нас недовго і молодість бавить...

Ось окрема подяка - за друзів, з якими стає

Яскравіше життя, не лякають біда та негода...

Тих, за кого ти згоден без жалю віддати своє,

Хоч освідчитись їм у коханні немає нагоди...

Ще подяка - за працю, що вже задовбала, але ж -

Поки є у житті, має кОристь і сенс існування...

Бо без діла життя - все однакове, наче помреш.

Хто ж працює, тому смерть завждИ передчасна і рання...

Ще за рими подяка, що парами десь в голові

Все кружляють у танці, бо їх зупинити несила.

І за фарби, які на папері, немовби живі

Відбивають дерева і квіти, й усе, що красиве...

Як багато мені ти даєш - не злічити ніяк, -

Те багатство моє не зруйнують сирени-почвари.

Я запалюю свічку і день починаю з подяк.

І світлішає він - пробивається сонце крізь хмари.

Трещит по швам всемирное корыто.

Молчат Христос и Будда - нечем крыть.

А мне успеть бы выплатить кредиты да научить бы внука говорить.

Свихнулся мир - лишь ненависть и злоба -

Не до души, когда кругом война.

"Бог, вынь мне глаз, чтоб враг утратил оба!"

И плачет Бог - земля на всех одна.

"Весна одна на всех..." но - не поётся.

Смерть умножает ненависть и смерть.

И Сатана раскатисто смеётся:

Мы слышим эхо взрывов - этот смех.

Но легче Землю сдвинуть нам с орбиты,

Чем всем простить. И может, потому,

Что помним мы все войны и обиды,

Жжёт этот путь не к свету, а во тьму.

Бог милосердный отдал сына, чтобы

От ненависти всех нас излечить.

Есть лишь одно оружие от злобы -

Любовь! Но ей непросто научить.

Все Заповеди Божии забыты -

Зло по земле несется во всю прыть...

А мне успеть бы выплатить кредиты

да научить бы внука говорить.

И я, болтаясь - тьмой и светом между,

Грешна - как все - пытаюсь стать светлей,

Из всех последних сил вцеплюсь в Надежду -

Неяркий свет последних этих дней.

Ведь мне успеть бы выплатить кредиты,

Мне научить бы внука говорить

И не смотреть на этот мир сердито,

А свет добра и радости дарить.

Ольга Подлесная