БОЛЬ.Стихи и проза о войне.
Парочка віршів - чомусь останнім часом усе виходить парами...
Непривітного ранку, що виєм сирени почавсь,
Я запалюю свічку і знову стаю на коліна -
Не просити дарунків, бо скиглити нині не час -
Приносити подяку! ...Палає моя батьківщина
І у світі панує безумство й скерована лють -
Руки тре Сатана... що ж- я дякую Богу за все це.
Цих випробувань жертви до вічного світла ведуть -
Отже - дяка Тобі! Хоч так боляче й важко на серці.
За родИну, яка розірвалась у пеклі війни,
За дітей та онуків, що десь зачепились далеко...
Є, що їсти мені, і мої не у війську сини...
Десь у світі - весна, і туди прилетіли лелеки -
Душі хлопців отих, що віддАли за мене життя...
Дай їм Царство Небесне... а винних карай, як годиться...
З тих захмарних палаців нікому нема вороття.
Витікає життя, мов крізь пальці стікає водиця...
Знову Дяка Тобі! Бо безсмертя химерне, мов дим.
За обмежений час, у якому не виправиш навіть
Ті дурні помилки, що ти скоїв колись молодим...
Та, мабуть, саме тим нас недовго і молодість бавить...
Ось окрема подяка - за друзів, з якими стає
Яскравіше життя, не лякають біда та негода...
Тих, за кого ти згоден без жалю віддати своє,
Хоч освідчитись їм у коханні немає нагоди...
Ще подяка - за працю, що вже задовбала, але ж -
Поки є у житті, має кОристь і сенс існування...
Бо без діла життя - все однакове, наче помреш.
Хто ж працює, тому смерть завждИ передчасна і рання...
Ще за рими подяка, що парами десь в голові
Все кружляють у танці, бо їх зупинити несила.
І за фарби, які на папері, немовби живі
Відбивають дерева і квіти, й усе, що красиве...
Як багато мені ти даєш - не злічити ніяк, -
Те багатство моє не зруйнують сирени-почвари.
Я запалюю свічку і день починаю з подяк.
І світлішає він - пробивається сонце крізь хмари.
Трещит по швам всемирное корыто.
Молчат Христос и Будда - нечем крыть.
А мне успеть бы выплатить кредиты да научить бы внука говорить.
Свихнулся мир - лишь ненависть и злоба -
Не до души, когда кругом война.
"Бог, вынь мне глаз, чтоб враг утратил оба!"
И плачет Бог - земля на всех одна.
"Весна одна на всех..." но - не поётся.
Смерть умножает ненависть и смерть.
И Сатана раскатисто смеётся:
Мы слышим эхо взрывов - этот смех.
Но легче Землю сдвинуть нам с орбиты,
Чем всем простить. И может, потому,
Что помним мы все войны и обиды,
Жжёт этот путь не к свету, а во тьму.
Бог милосердный отдал сына, чтобы
От ненависти всех нас излечить.
Есть лишь одно оружие от злобы -
Любовь! Но ей непросто научить.
Все Заповеди Божии забыты -
Зло по земле несется во всю прыть...
А мне успеть бы выплатить кредиты
да научить бы внука говорить.
И я, болтаясь - тьмой и светом между,
Грешна - как все - пытаюсь стать светлей,
Из всех последних сил вцеплюсь в Надежду -
Неяркий свет последних этих дней.
Ведь мне успеть бы выплатить кредиты,
Мне научить бы внука говорить
И не смотреть на этот мир сердито,
А свет добра и радости дарить.
Ольга Подлесная