БОЛЬ.Стихи и проза о войне.
молитвовірш на повернення
присвячую
Вікторії Шевченко і
рідним всіх зниклих
безвісти захисників
◇◇◇
Осінь, зима, ось і рік
прошкандибав уже, як
мамин любисточок зник
у вогнеметних краях.
Час – це пекучій часник,
вкусиш – аж очи скубе,
був мамин любчик і зник:
безвість усе пригребе.
Птах потривожений – дощ –
б'ється ночами у скло,
а повідомлення щось
гається все, не дійшло.
Десь-то автівка дирчить,
ні, вже проїхала повз,
кожна хвилина гірчить,
в спальню світанок заповз.
Наче повітря дмухне
запахом рідним, та ні…
І пробуксовують дні,
мов закінчилось пальне.
Скільки води утече,
скільки вогню ще мине,
жданики пустка пече –
тісто лише кам'яне.
Їж, бо зневіра – мара,
подруга тішить: кріпись,
Віра – сусідка стара –
час колихає: колись…
Ірина Юрчук,
30.08.2024