Отримала - не похоронку - звістку,

Що "без вісті пропав" єдиний син.

В тім папірці не так багато змісту,

Та головне - дає надію він.

Його в "двохсотих" ще не відшукали,

А отже, може статися таке,

Що він лежить поранений в шпиталі -

Лікують те поранення важке...

Та він же сильний - вибереться з коми, згадає все... на милицях хоча б -

Ось - навесні - повернеться додому...

А може десь, з надією в очах,

Чекає у ворожому полоні

Незламний, хоч катований солдат...

Або ж жіночі лагідні долоні

Його прикрили від ворожих грат,

Сховали десь... І він рахує тижні,

Чекає, що ось-ось звільнЯть село...

Допоможи йому, спаси, Всевишній!

Най янгол простягне над ним крило,

Хай добрі люди - ті, що є усюди, -

Підтримають в скрутну хвилину десь...

Хай буде він живий! Хоч десь та буде!

Світ у чекання перелився весь -

Зробіть репост! Укотре - поділіться

Надією - це коштує того!

Мізерні шанси? Божий суд здійсниться.

Не кожна дочекається свого.

Та доки є надія в цьому світі -

є сенс життя - не дай йому піти

У засвіти - чекають батька діти,

тож смерть нехай іде під три чорти!

Знайдіться, зниклі без вісті солдати!

Колись скінчиться підла ця війна, -

Він прийде! Бо чекає сина мати.

Я вірю - дочекається вона!

Ольга Подлесная