1419. ДЕНЬ ВІЙНИ. ХОЛОД

Ми живемо в часі, який важко осягнути розумом. Ця війна триває вже довше, ніж 1418 днів Другої світової. Ми перетнули межу людської витривалості тисячу днів тому. Позаду безсонні ночі під обстрілами, розлука, тривога за близьких на фронті, біль еміграції, втрати. Ми ввійшли в цю зиму не просто втомленими. Ми ввійшли в неї тотально виснаженими.

Важливо назвати речі своїми іменами. Цей холод не випадковий. Це не клімат і не «складна зима». Це цілеспрямований удар по цивільній інфраструктурі. По теплу, по світлу, по воді, по можливості жити звичайне життя. Це не так, як у Великій Британії чи будь-якій мирній країні. Ми живемо на фоні постійних дронових, ракетних і балістичних атак. Холод у наших домівках є частиною цієї війни. Частиною розрахунку на виснаження.

До постійних обстрілів і загрози життю додався холод. Але це не просто мороз за вікном. Це холод, який атакує систему, де більше немає внутрішнього запасу. Сенсорна гіперчутливість українців сьогодні стала майже фоном. Коли кожен звук лякає, а кожен спалах світла змушує здригатися. І це відчуття лише посилюється холодом, який буквально стискає тіло і нервову систему.

Коли я сьогодні вибираю сон замість їжі, я розумію, що це не перебільшення і не слабкість. Це спроба організму зберегти психіку від повного виснаження на фоні хронічного стресу. Сон у цій реальності стає не розкішшю, а базовим способом утримати себе в цілісності.

Британські вчені давно довели, що холод у будинках, так звана паливна бідність, вбиває більше людей, ніж мороз на вулиці. У Великій Британії від цього щороку гине близько 60 тисяч людей. Але там немає війни. Там немає ударів по енергосистемі. Там немає ночей, коли людина одночасно мерзне і прислухається, чи не летить ракета. Тому ці ситуації не можна порівнювати буквально. Наш холод існує в умовах постійної загрози й сенсорного перевантаження.

Холод нищить нас дуже конкретно. Це біологія. Організм сприймає холод як загрозу життю і запускає аварійні механізми. На холоді кров стає густішою. Це давня адаптація, яка колись рятувала при пораненнях, але в холодних квартирах вона перевантажує серце і підвищує ризик тромбів, інфарктів, інсультів. Кожен градус нижче +16 — це додаткове навантаження на судини.

Гіпоталамус, центр терморегуляції, сьогодні працює на межі. Тисяча днів війни означає тисячу днів підвищеного кортизолу. Коли тіло мерзне, мозок починає вимикати другорядні функції. Зникає ясність, падає концентрація, з’являється апатія. Це не характер і не лінощі. Це спроба зберегти базові життєві процеси.

Особливо виснажує поєднання холоду з особливостями житла. Високі поверхи, бетон, відсутність опалення або світла, неможливість прогріти простір. Людина витрачає залишки енергії не тільки фізично, а й психологічно, бо постійно стикається з відчуттям безпорадності.

Цей холод зараз відчувається інакше, бо наш ресурс уже вичерпаний. Нервова система не виходить із режиму загрози. Холод стає ще одним агресивним стимулом і сприймається як фізичний біль. До цього додається стрес від обстрілів. Судини звужуються і від холоду, і від страху. Кожен вибух викликає спазм. У такому стані тіло живе в постійному напруженні.

Організм у відповідь вимикає необов’язкове. Зникає емоційна чутливість, радість, інтерес. Людина може почуватися порожньою, ніби без реакцій. Це не поламання. Це захисна реакція.

Саме тому сон стає центром виживання. Уві сні знижується метаболізм, зменшуються витрати енергії, мозок отримує шанс частково відновитися. Коли ви обираєте сон, ви обираєте збереження себе.

Зараз у Дніпрі, Києві, Харкові та багатьох інших містах схожа реальність. Мороз на вулиці і холод у квартирах без світла та опалення відчувається як фізична агресія. Це випробування не лише інфраструктури, а й людської витривалості. Ми, українці, проходимо ці випробування не випадково. На це і розраховує ворог. На виснаження, на злам, на самотність.

Щоб втримати себе в цій реальності, важливо мати прості опори. Світло зранку, навіть сіре, допомагає мозку втримати ритм. Тепло зараз не про комфорт, а про терапію. Плед, грілка, гарячий напій зменшують напругу в тілі. Мінімальний рух підтримує кровообіг і допомагає вийти з заціпеніння.

Окремо важливо сказати про підлогу. Зазвичай люди не сплять на підлозі. Але під час обстрілів багато хто переходить у коридор. І там спати просто на бетоні небезпечно. Підлога дуже швидко забирає тепло. Якщо доводиться залишатися в коридорі, потрібно обов’язково щось підстелити. Матрац, ковдру, кілька шарів одягу, будь-яку ізоляцію між тілом і бетоном. Це питання не комфорту, а збереження здоров’я.

Тепла їжа і гарячі напої важливі, бо організму потрібне паливо, щоб грітися. Солодкий гарячий напій зігріває швидше, бо дає глюкозу. Алкоголь не допомагає. Він лише створює ілюзію тепла і прискорює втрату тепла.

Коли стає важко і здається, що більше немає сил тримати це всередині, не варто замикатися. У такі моменти потрібно йти до людей у будь-який доступний спосіб.

Писати, дзвонити, говорити. Навіть якщо це лише короткий допис у Facebook зі словами про те, що зараз справді важко і потрібна допомога. Підтримка знаходиться частіше, ніж здається. Ми не витримаємо цього поодинці. Витримати можна тільки разом.

Я не прибираю ялинку і не збираюся поки цього робити. Для мене це не про свято і не про декорації. Це важливий сенсорний ресурс, який допомагає триматися. Тепле світло гірлянд, маленькі вогники, фігурки створюють відчуття затишку і дають можливість хоча б трохи відчути радість. У стані постійної напруги такі прості речі підтримують нервову систему і допомагають не втратити надію. Забрати у себе все тепле і живе зараз означає залишитися без опори.

Це обов’язково закінчиться. Ми це витримаємо. Якщо зараз дуже важко, це не означає, що з вами щось не так. Це означає, що ви живі та дуже довго тримаєтеся в нелюдських умовах.

Будь ласка, не залишайтеся з цим наодинці.

Ми вистоїмо тільки разом.

Обіймаю вас.

З повагою та підтримкою,

Людмила Осауленко❤