«Скринька з секретом» Всеволода Нестайка

Прочитати можна тут - http://chytanka.com.ua/ebooks/index.php?action=url%2Fview&url_id=2054%3Cbr%3E
Дочитали ми днями книжку «Скринька з секретом» Всеволода Нестайка.
На мою думку ця книга адресована дорослим і дітям від 8 років. Саме у такій послідовності. Багато написаного в ній спрямовано саме на те, щоб змінити на краще світ дорослих. На відміну від інших книжок Нестайка, в цій історії зовсім немає чарівників і надзвичайних подій, герой не потрапляє у казку, а живе в самому справжньому місті і спілкується зі звичайними людьми. Головному герою цієї книги 8 років, звуть його Дениско і живе він у Києві 1987 року. У книзі відчувається дух початку перебудови. Коли з одного боку ще згадуються п’ятирічні плани і програма «Час», а з іншого на телебаченні вже активно транслюють відеосюжети, у яких показують недоліки тодішнього суспільства, і люди намагаються за допомогою такого розголошення змінити суспільство на краще. Як ознака часу у книзі також фігурує депутат міської чи районної ради, який допомагає Денискові.
Головна сюжетна лінія розкручується навколо думки про те, як погано, коли дорослі діти залишають своїх стареньких батьків. Так, самотньою залишається бабуся Івашенко, діти якої нещодавно розміняли квартиру, щоб жити окремо, і з того часу не відвідують стареньку. Хвора бабуся потрапляє в лікарню, а її діти і онук про це навіть не знають.
Прознавши про це, Дениско починає носити цій бабусі передачі. Але робить це втаємничено. Просто бере свій обід, який мама залишає для нього у термосі, і передає хворій через санітарок. Хвора гадає, що це роблять її родичі. А Дениско тим часом починає їх розшукувати. Депутат допоміг йому отримати адресу сина хворої і телефонний номер. Дениско зустрічається з онуком хворої бабусі і відвозить його до неї у лікарню. Завдяки цьому в подальшому ситуація змінюється на краще.
У протилежність самотній бабусі Нестайко змалював сім’ю сусідів Дениска. Вони оселилися зі своїми батьками разом у сусідніх квартирах і навіть з’єднали їх між собою, і замість 7 і 8 квартир виникла загадкова квартира номер 7, з двома вхідними дверима.
Є в цій книзі і історія кохання. Дениско закохався у дівчинку з загадкової сьомої квартири.
Взагалі книжка мені сподобалася. Єдине, що я намагалася змінити у тексті, це фрази про п'ятирічні плани і їх дострокове виконання, і декілька речень з пропагандою Радянського Союзу. А всі інші теми, які піднімаються у книзі, залишаються актуальними і сьогодні і їх треба обговорювати з дітьми.
Книга виховує повагу до стареньких батьків і до людей різних професій. Показує взаємозв'язок між людьми різних професій і їх необхідність одне для одного. Виховує повагу до хліборобів і хліба, до вчителів і лікарів, до геологів і інженерів, до депутатів і всіх-всіх-всіх. Показує приклад того, як люди можуть своїми звичайними вчинками вдосконалювати навколишній світ.
Для покращення настрою процитую тут історію кохання учня другого класу у цитатах від Майстра:
«Цього весняно-літнього сезону Дениско закохувався уже двічі.
По-перше, у чорнявеньку реготушку, яка сиділа навпроти нього у вагоні метро і щось шепотіла на вухо своїй товстенькій подрузі, раз у раз зиркаючи на Дениска і захлинаючись від сміху. По-друге, у білявеньку мрійницю (так він її подумки назвав), що стояла біля вікна в універмазі і чекала на свою маму, яка приміряла у кабінці плаття. А Дениско ішов у цей час із своєю мамою купувати м'яч...
Але і те й те кохання було хвилинне, миттєве, без надії на продовження, і тому швидко минуло. Коли руденька визирнула із сьомої квартири, серце його було абсолютно вільне...»
......
«Ох, оті мами!..
Як важко щось від них приховати!
Все вони бачать. Все вони помічають. Все вони відчувають — будь-яку зміну у вашому настрої, навіть найменшеньку, зовсім незначну. А коли вас по-справжньому щось схвилювало, коли відбулося таке, що має неабияке значення,—критися годі й думати.
Але хіба розкажеш кому-небудь (навіть мамі рідній) про... про те, які променисті очі, яка незвичайна усмішка в руденької дівчинки?»
....
«І Дениско зразу ж дістав альбом, фарби і заходився малювати. Він поспішав це зробити до маминого приходу на обід.
Задум виник одразу — Зірка на верблюді серед пустелі. Так, як вона йому наснилася колись.
Пустеля намалювалася жовтою фарбою дуже швидко. Верблюд малювався довше, але вийшов дуже симпатичний — губатий, горбатий, з довгими суглобистими ногами (Дениско змалював з картинки у книзі про зоопарк).
А от над Зіркою довелося попомучитись. Щоб не псувати весь малюнок і не малювати заново пустелю й верблюда, Дениско спершу малював Зірку на окремому аркуші. І тих окремих аркушів перепсував чи не з десяток. Руде волосся виходило добре, голубі очі теж. А от ніс і рот — хоч ти вбийся. Дениско хотів намалювати, щоб Зірка усміхалася, та коли починав розтягати в усмішці рота, виходило таке, що було аж страшно дивитися. Не Зірка, а Карабас Барабас. Від усмішки довелося відмовитися. І Зірка нарешті всілася на верблюжому горбі — руда, голубоока і серйозна, навіть трохи засмучена, але симпатична.
Загалом Дениско лишився своєю роботою задоволений.»
.....
«Остання думка перед тим, як він заснув, була: «От виросту й одружуся із Зіркою. І прорубаємо стелю, зробимо кручені сходи й будемо жити усі вкупі, в одній квартирі на два поверхи — мама, тато, я, Зірка і всі Гнатюки.
От буде гарно!
От буде весело!..»
...І одразу йому наснилося, що він їде на «Артамоничі». Сидить на отому передньому крісельці і крутить педалі. А на задньому крісельці сидить його дружина Зірка. А на першому сідлі його тато, а на другому мама. І вони утрьох з татом і мамою бадьоро накручують педалі. А Зірка ззаду сміється-заливається.»