Читаю зараз "Енн із Зелених дахів" Монтгомері - така добра книжка про те, як старенькі брат з сестрою вирішили всиновити хлопчика, щоб допомагав їм по хазяйству, а Бог послав їм незвичайну дівчинку. Дуже приємно читати. Написано з гумором, всі герої мають неординарні характери. Цікаво спостерігати, як спілкуються такі різні за вдачею люди, як дідусь Метью - мовчун, який все життя побоювався жінок, його сестра Марілла - рішуча і дієва жінка, не схильна до романтизму, і замріяна дівчинка Енн з багатою уявою. Як брат з сестрою врятували сироту від нескінченної зміни родин, в яких її використовували, як няньку для інших дітей, і як дівчинка осяює їх життя. З гумором описані характери сусідів, які живуть біля ферми Зелені дахи, багато сцен, які викликають посмішку.
Після читання автоматично стаєш добрішою до дітей.
Діти цю книжку можуть читати років з 10 мабуть. У книжках-продовженні мова піде вже про дорослу Енн і вони, мабуть, будуть більш цікаві підліткам і дорослим.
Серія про Енн Ширлі – класика англомовної літератури та складова західного канону дитліту, що досі користується неймовірною популярністю як серед юних, так і серед дорослих читачів. Канадська письменниця Люсі-Мод Монтгомері на початку ХХ століття створила харизматичну героїню, яка стала предтечою цілого ряду жіночих персонажів, зокрема славнозвісної Пеппі Довгапанчоха.
Хто не знайомий з цією героїнею, раджу подивитися 12-серійний серіал "Енн із зелених дахів", який є на YouTube. Я спочатку прочитала багато схвальних відгуків в інтернеті, потім подивилася кіно, і вирішила, що ці книжки нам теж потрібні.
" Ми вирішили взяти хлопчика із сиротинцю в Новій Шотландії — він приїздить вечірнім поїздом.
Навіть якби Марілла сказала, що Метью поїхав до Брайт Рівер по кенгуру з Австралії, це так не приголомшило би пані Рейчел.
...
— Як вам на думку могло таке спасти? — несхвально промовила пані Рейчел.
Адже вони вирішили це, не спитавши її поради — тож належало висловити свій осуд."
....
— Ну, сподіватимуся, що все буде гаразд, — відказала на те пані Рейчел тоном, що виразно свідчив, як вона в цьому сумнівається. — Тільки потім не кажи, що я тебе не попереджала — коли він спалить Зелені Дахи чи сипне вам стрихніну в колодязь — я чула, що таке зробила в Нью-Брансвіку одна прийомна дитина, і вся сім’я сконала в страшних муках. Тільки в цьому випадку то була дівчинка.
— Ми беремо не дівчинку, — відповіла Марілла так, наче труїти колодязі було виключно жіночою справою, тож із хлопцем їм би це не загрожувало. — Я ніколи не мала бажання виховувати дівчат і дивуюся, як пані Спенсер на таке зважилася. Хоч вона б увесь сиротинець усиновила, коли б це спало їй на думку."
Перли від Енн:
"Це таке полегшення — говорити тоді, коли хочеш, і коли ніхто не каже, що дітей має бути видно, але не чути."
"А ще з мене всі сміються, бо я говорю такими піднесеними словами. Але якщо в тебе піднесені думки, то їх і треба висловлювати піднесеними словами, правда?"
***
"Коли за вікнами почали миготіти червоні дороги, я спитала в пані Спенсер, чому вони червоні, а вона сказала, що не знає, і попросила заради всього святого більше ні про що її не питати, бо я вже, напевно, з тисячу питань їй поставила. Та воно, мабуть, так і було, але як же тоді ще дізнаватися щось нове, якщо про нього не розпитувати? А все-таки, чому дороги червоні?"
***
"І на пароплаві мене нітрохи не нудило. І пані Спенсер теж, хоч її зазвичай нудить. Та вона сказала, що не мала на це часу, бо стежила, щоб я не впала за борт. І ще сказала, що в житті не бачила такої дзиґи, як я. Але якщо її через це навіть і не почало нудити, то, може, це велика Божа ласка, що я така дзиґа, правда? А я так хотіла побачити все, що є на тому пароплаві, бо я ж не знаю, чи випаде мені ще колись така нагода."
***
"А сама я навіть не думаю, що колись буду нареченою. Я зовсім негарна, і ніхто не захоче зі мною одружуватися — хіба якийсь чужоземний місіонер. Вони не мають бути дуже перебірливі, як мені здається."
***
"- Як тебе звуть? Якусь мить дівчинка вагалася.
— Прошу вас, кличте мене Корделією, — палко проказала вона.
— Кликати тебе Корделією? Це твоє ім’я?
— Ні-і-і, не зовсім, але я дуже б хотіла, щоб це було моє ім’я. Воно таке неймовірно гарне!"
***
"- оскільки ти, бачу, маєш намір і далі говорити, то ліпше розкажи мені щось путяще. Ну, хоча б усе, що знаєш про себе.
— О, ні, те, що я знаю про себе, і переказувати не варто, — палко заперечила Енн. — Дозвольте, я розповім те, що уявляю про себе: так вам буде набагато цікавіше."
***
"..я знаю, що мене треба покарати. Ви просто зобов'язані це зробити, Марілло. Тож покарайте мене, будь ласка, негайно, бо я хочу піти на пікнік із чистим сумлінням."
***
"Я нічого не зможу їсти. Моє серце розбите. Я надіюся, колись вас буде гризти сумління, Марілло, за те, що розбили його, та я пробачаю вам. ... Але не просіть мене їсти нічого, надто відвареної свинини з овочами. Це така неромантична їжа, коли душу терзає горе."
***
"— Метью, а ви в школі вивчали геометрію?
— Ну-у-у… ні, не вивчав, — відповів Метью, враз прокидаючись.
— Шкода, — зітхнула Енн, — бо тоді ви могли б мені поспівчувати. А коли ви її не вивчали, то й не поспівчуваєте, бо ви ж не знали, що воно таке.
Через неї в мене геть не лишається радості в житті. Метью, я нічогісінько не тямлю в геометрії."

1. Люсі-Мод Монтгомері "Енн із зелених дахів"
2. Люсі-Мод Монтгомері "Енн із Ейвонлі"
3. Люсі-Мод Монтгомері "Енн із острова принца Едварда"
4. Люсі-Мод Монтгомері "Енн із Шелеских тополь"
5. Люсі-Мод Монтгомері "Енн у домі мрії"