Вчора дочитали «Новорічну історію про двері, яких нема, і про те, як корисно іноді помилитися номером» Ірини Жиленко. Вона - чудова!
Кому читати:
- першокласникам і всім молодшим школярам, особливо напередодні Нового року.
- всім хто любить історії, в яких звичайне життя і казка переплітаються. Де на горищі з’являють двері, через які можна потрапити в гості до Чарівника. А ваші сусіди можуть запросто виявитися сучасними Бабою Ягою і Кощеєм. А їх характери, до того ж, ще можуть і змінюватися, і хтось стане добрим, а хтось за свою злобу буде покараним.
- всім, у кого в домі пройти важко від кількості іграшок, та дітям, які їх ламають
- дітям, які хотять собаку, а замість того отримують чергову іграшку. І батькам, які не дозволяють взяти в дім собаку, і всім у кого вдома вже є собака.
- всім сім’ям, в яких методи виховання дітей мамою, татом і бабусями відрізняються
- першокласникам, які дуже люблять слухати казки, але не люблять читати їх самостійно
- любителям детективних історій (у книзі йдеться про викрадення з музею статуетки «Маленького Моцарта»)
- всім, кому дуже потрібна надія на мир. У книзі є спомини про війну, коли дівчинка переноситься з чарівником у часи дитинства своєї мами, щоб відшукати її улюблену іграшку. Але немає жахливих сцен, а є чітка впевненость, що війни закінчуються і все буде добре.
Гарна, новорічна історія, в які перемагає добро. Прочитали зараз і обов’язково перечитаєм іще.
Сучасного видання цієї історії, нажаль, немає, а дуже хотілося б побачити подарункове видання з чарівними ілюстраціями, яке Святий Миколай даруватиме дітям.
Зараз почитати можна на «Читанці» http://chytanka.com.ua/ebooks/index.php?action=url%2Fview&url_id=454%29
----------
P.S. Коли мені до рук потрапляє книжка, написана за радянських часів, я читаю обережно, тому що часто в таких книжках є радянська пропаганда. В цій книзі її майже немає.
Якщо розглядати книдку дуже прискіпливо, можна угледіти пропаганду у розділі 14, де є ось такі речення:
1. «А прадідусь хворував на ноги, відморожені на царській війні.»
2. «твоя бабуся була одна з перших радянських вчительок на селі. Їй заледве виповнилось вісімнадцять, але вона була безстрашна. В неї навіть стріляли куркулі. Але, видужавши, вона знову наполегливо і сміливо вчила дітей, виховувала їх справжніми радянськими людьми.»
Прибираємо слова «радянських», «куркулі», «радянськими» і можна читати.
І є лінія боротьби зі спекулянтами. Але спекулянти тут не просто люди, якись щось перепродають, а злодії, які викрадають з музеїв цінні експонати. Тому можна назвати їх для сучасних дітей не спекулянтами, а крадіями і злодіями.
Розділ 12. «Це, мабуть, спекулянт антикваріатом»
«Але ж нам казали в школі, і мама казала, ще спекулянти дуже погані люди, шкідники, а то і вороги!»
Розділ 25 «спекулянти дістали з комори два килими»
Розділ 26 «Що? Дружина Костянтина Борисовича? Спекулянтка? Який жах! Така солідна дама.»
«— Я не винна, я не винна, товариші міліція! Це все він, він. Він — спекулянт. А я нічого не знала. Я проста жінка. Мені нічого не треба. Мені аби тільки спокій...»
«— Так, він. Керівництво музею не одразу помітило крадіжки, бо крали не із залів, а із запасника. Але от якомусь дуже грошовитому спекулянтові будь-що захотілося мати у своїй колекції виріб невідомого старовинного майстра, статуетку «Маленький Моцарт».»
«— Молодці! Завтра приходьте з батьками у відділення міліції. Одержите грошову винагороду за допомогу у відшуканні «Маленького Моцарта» і тайника громадянки Залізняк. І тому перекажіть... хіміку. Бо якби не він, ми б ще довго шукали тайник цих спекулянтів...»
Все, після жорсткої цензури :) – читаймо з задоволенням!