Нещодавно дитина попросила почитати їй знову казку «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії». Перший раз ми читали цю казку з «Читанки» і вона мені дуже сподобалася, тому я з задоволенням придбала свіженьке видання від «Абабагаламага», в якому окрім цієї історії є ще і дві історії-продовження.
Зараз прочитали всі три історії. Перша казка мені дуже подобається (відгук тут - www.facebook.com/maryna.zelenyuk.1/media_set?set=a.1578486065762214.1073...), друга - пройшла повз мої вуха, тому що її читала дитині бабуся, третю читала я і вона мені не сподобалася. І хоча дитина засмутилася, «що історій про Алю тільки три, а не тисячу», я від третьої казки не в захваті.
Ідея книги «Третя подорож Алі» цікава, але її сюжетна розробка мені не подобаються. Цього разу дівчинка потрапляю у Недоладію, владу в якій захопили невиконані обіцянки – «Обіцянки-цяцянки». Обіцянки-цяцянки – це і дитячі обіцянки, і депутатські обіцянки, і рекламні обіцянки, які ніколи не виконуються, а королева обіцянок-цяцянок зветься Ябільшенебуда. Виглядають порожні обіцянки, як бульбашки, на яких написано те, що ж саме пообіцяли люди і не виконали. Якщо той, хто дав цю обіцянку, її виконує, тоді бульбашка лускається і зникає. Але в казці такого не трапляється, бо хто ж виконує порожні обіцянки? Героям доведеться вигадати інший спосіб, як звільнити країну від цих загарбників. Ідея створити образ такої країни у дитячій казці мені сподобалась, а от розвиток сюжету – ні.
Не сподобалось осучаснення дії деталями нашого буття. Як видно на прикладі цієї казки, те, що суттєво осучаснює книгу сьогодні, дуже швидко зробить її неймовірно застарілою завтра. Один з нових героїв казки – папуга, який запам’ятовує багато з того, що чує по телевізору. Він постійно вживає фразу «Вимкніть третій мікрофон», коли йому не подобається те, що говорить хтось з оточуючих; з нього ллється реклама різної продукції, а коли він побачив маленьких сяк-таків, то вирішив, що це «Черепашки-ніндзя». Я б радила сучасним українським авторам уникати таких деталей. Це звужує цільову аудіторію - ці деталі незрозумілі дітям з інших країн та і нашим дітям вони вже не зрозумілі. Краще писати так, ніби пишеш для дітей всього світу і для наступного покоління також. Наприклад, коли я читала Забілу(відгук тут - www.facebook.com/maryna.zelenyuk.1/media_set?set=a.1555196941424460.1073...) або Костецького (відгук тут - www.facebook.com/maryna.zelenyuk.1/media_set?set=a.1591825874428233.1073...), то я викидала з історій те, що було дуже сучасним на час написання цих казок, але воно і заважає цим казкам жити довше, ніж для одного покоління.
Інші деталі осучаснення, як то наявність мобільного зв’язку і інтернету у казковій країні, казковий герой Недосайт і т.ін. мені не заважали.
Не сподобався мені також фінал цієї казки – подолання Обіцянок-цяцянок за допомогою розсилки їм СМС-ок з текстом «Обіцяю обіцяти». За правилами казки, Обіцянки-цяцянки весь час щось обіцяли, але ніколи не виконували того. А прочитавши «Обіцяю обіцяти», вони не могли це ні виконати, ні не виконати, і лускалися від такого коннітівного дисонансу.
Якщо про першу подорож Алі («Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії») я можу сказати, що раджу читати її всім дітям і радію, що вона увійшла до шкільної програми, то про «Третю подорож Алі» я такого сказати, нажаль, не можу.
Щодо якості нового видання від «Абабагаламага». Книга велика 27х22х2 см, 220 сторінок, папір – цупкий негладенький офсет, всі ілюстрації, на превеликий жаль дитини і мене, - чорно-білі. Фото розворотів тут - www.facebook.com/maryna.zelenyuk.1/media_set?set=a.1578486065762214.1073....