Взяла почитати дві книги про подорож сучасних дітей у минуле.

1. Всеволод Нестайко «Загадка старого клоуна», 1983 рік написання, 2014 рік видання.

2. Володимир Рутківський «Сторожова застава», 1986 рік написання, 2012 рік видання.

Обидві книги написано у 80-ті роки, але вони дуже відрізняються по духу. Якщо у Нестайка ще бачимо радянські реалії й історія України подається з радянських позицій, то Рутківський цього повністю уникає і, навпаки, намагається повернути українцям історію славетних богатирів, яку росіяни представляють виключно своїм надбанням.

Сьогодні розкажу про книгу Нестайка – «Загадка старого клоуна».
Читала її сама, бо мала бажання оцінити, чи не зарано читати цю книгу дитині.
Ідея показати дітям Київ різних часів – дуже сподобалась, але відчувалося, що автор дивиться на Київ через призму радянської історичної науки.
Вже у другому реченні я відчула, що ми знаходимося в радянській Україні, бо головний герой іменує себе Стьопою, і батьки його так кличуть, і дідусь. Не Степаном або Степанком, а саме Стьопою. (Можете вважати мене послідовніцею пані Фаріон, але мені воно очі муляло протягом всієї книги.)
Головному герою 12 років, він учень 6 класу.
«Загадка старого клоуна» - це подорож школяра з Київу кінця 70-тих у Київ 1912, 1942, 1764, 1648 і 1068 років і навіть на початок 21 сторіччя - у 2000 рік. Половина розділів в книзі присвячена звичайному життю школярів радянської школи кінця 70-тих, а друга половина – це подорожі у минуле і майбутнє. Розділи чередуються: один розділ ми проводимо – в 70-тих, наступний – в минулому і т.д..
У кожному столітті Стьопа проводить тільки один день. Разом з хлопцем подорожує у різні часи його знайомий старий клоун Чак. У різні віки вони намагаються відшукати людей, які знають секрет трави, яка викликає у людей сміх.
А коли нарешті у 1068 році знаходять скомороха, який володів секретом, то розчаровуються, бо бачать, що сміх-трава принесла людям, не радість, а горе. Люди, одурманені зіллям, не розмірковували здраво і під час повстання 1068 року звели на княжий престол нікчемного правителя, який згодом занапастив жителів. (Цю сцену я повністю сфотографувала і ви можете прочитати в альбомі. С. 222 -225 )
Коли читала книгу, в мене були суперечливі відчуття. З одного боку, книга Нестайка захоплює сюжетом і читати її цікаво. Але з іншого погляду, ідеї, які вона просуває між рядків, часто мені не подобалися.
Наприклад, у передреволюційному Києві 1912 року автор показує зростання напруги між бідними і багатими, натякає на революційну діяльність позитивних персонажів і буржуазне походження негативних, але там немає жодного слова про зародження ідеї незалежної української держави.
У 1942 році негативний персонаж з 1912 року вже воює на боці фашистів, а позитивний – на боці радянської влади.
У 1762 році автор знайомить читачів з Григорієм Сковородою. Але епізод, присвячений зустрічі з філософом, підкреслює його антирелігійні позициї і небільше.
У 1648 році знайомимося з козаком-характерником, підступними монахами-домініканцями, які хотілі заволодіти секретом сміх-трави, і стаємо свідками того, як Богдан Хмельницький на чолі війська вступає в Київ. Але знову таки нічого не сказано про те, за що саме боролися козаки на чолі з Хмельницьким.
Пройшовши крізь віки з Всеволодом Нестайком, виходиш з думкою, що на українських землях люди мали тільки одну проблему – це багачі, комерсанти і церковники, ідея побудови самостійної України, так і не пролунала в жодному з епізодів.
Друга половина книги присвячена шкільному життю головного героя. На його прикладі показано, з якими проблемами стикаються підлітки, коли їм доводиться вливатися в новий, вже сформований колектив. Стьопа переїзжає з батьками з села до Києва і потрапляє в клас, який нам знайомий з книги Нестайка «Одиниця з обманом». Тут ми знову зустрінемо Ігоря Дмитруху, Спасокукоцького і Кукуєвицького, і Тосю Мороз.
Стьопа довгий час не може знайти себе в новому колективі. До переїзду, в своєму класі, він був хохмач і лідер, а тут вже ці «посади» зайняті. В класі вже є і свої хохмачі, і лідер, які не мають бажання ділити лаври з новачком. В новому колективі хлопець отримує прізвісько Муха, яке йому дуже не подобається. І позбавиться його хлопець тільки за допомогою іще одного новачка – Сурена, хлопця з Вірменії, який приїхав у Київ на час зйомок на киностудії ім.Довженко. Сурена зразу прийняли в колектив, бо всім цікаво було поспілкуватися з «кінозіркою». А коли Сурен помітив, що Стьопу дражнять Мухою, він сказав всім в класі, що його ім’я також з вірменського перекладається, як Муха (хоча, насправді, це і не було правдою). Тоді лідеру класу Ігорю Дмитрусі, який потоваришував з Суреном, стало незручно дражнити Стьопу Мухою і він від нього відчепився. (Що мені не сподобалося в цій ситуації, це те, з якою радістю Стьопа сприйняв заміну прізвиська Муха на Степанян, адже це також не справжнє його ім’я.)
Іще в цьому «сучасному світі» розглядається проблема вимирання села, тому що люди їдуть реалізовувати себе у місто. Багато різних побутових діталей, за якими ми впізнаємо побут радянської людини 70-тих років. Не сподобалося, що коли дітей спитали, ким вони хочуть стати, коли виростуть, і вони назвали свої мрії, їх тут же осадили фразою, а хто ж буде працювати на заводі робітничими? А коли Стьопа переноситься у 2000 рік і бачить, ким же вони стали насправді, виявляється, що робітничим на заводі став саме він, а його мрія стати клоуном не здійснилася. Неприємне відчуття нездійснившоїся мрії Нестайко пом’якшує тим, що дорослий Стьопа, окрім того, що працює на заводі, ще написав лібретто до циркової вистави, засноване на своїх дитячих спогадах про мандрівки стародавнім Києвом, і саме на прем’єру цієї вистави він і потрапляє під час своєї мандрівки у 2000 рік.
______________________________________
Я дуже люблю творчість Всеволода Нестайка, і ідея показати дітям Київ у різні часи мені дуже сподобалася, але саме цю книгу я не придбаю в свою бібліотеку, бо на історію Києва автор дивився крізь призму радянської історичної науки, і прочитавши її дітина не почує ідею Української держави.
______________________________________
Щодо якості видання.
Я читала книгу 2014 року видання від видавництва «Країна мрій».
Обкладинка – інтегральна. Це звісно краще, ніж м’яка, але набагато гірше, ніж тверда. (Чомусь мені здається, що раніше ця серія книжок видавалася в твердій палітурці, але я можу і помилятися.)
Сторінки прошиті. Папір білий, тонкий.
Ілюстрації розміром в половину сторінки є на початку кожного розділу. В кінці розділу – невеличка замальовка. Більше ілюстрацій в книзі немає.
Цікава ідея форзаців. На початку книги – це план Києва 1910 року, в кінці – план Києва 2010 року.