БОЛЬ.Стихи и проза о войне.
Дощ оплакує жертву Ісуса Христа,
А в окопах промерзлі до душ хлопчаки
Розрахунки ведуть - по одному до ста,
І, на жаль, воскресіння для них - балачки...
Їм би сонячним квітнем любити дівчат,
Будувати й садити, й ростити синів...
Із будинків уламки конструкцій стирчать,
І в серцях не пробачення - праведний гнів
На того, хто прийшов руйнувати сюди,
Хто життя відібрав побратимів, тому,
хоч Святе Воскресіння і квітнуть сади,
Та не буде ніколи спасіння йому!
Я молитимусь довго за тих хлопчаків -
щоб живими у свій повернулися дім,
пригорнули дівчат, обійняли батьків...
А померлим - життя в воскресінні святім...
Та дощі нескінченні, як плач матерів
по загиблих синах - не вщухають, ідуть...
І змивають любов, що Господь сотворив,
залишають у серці ненависть та лють.
О, пробач нам, Господь, що не можем, як ти,
пробачати й любити своїх ворогів.
Може десь і існують безгрішні світи,
але наш переповнений горя й боргів.
Та на ранок, як сонце освітить сади,
очищаючи серце від чорних жахіть,
Він укотре воскресне, Він прийде сюди,
і пробачить борги, і любові навчить.
Хай весна безупинно іде по землі,
щоб здолати війну - нашу муку і хрест.
Алілуйя! Радійте старі і малі - Алілуйя! Спаситель із мертвих воскрес!
Ольга Подлесная