#февралики Всім привіт! Мене звати ( з дитинства) Оля.

Я живу у Харкові, де тополі

Переламані вибухами промерзли...

Де нема вже місця - ховать померлих.

Ми вже звикли жити під вий тривоги -

Не зважаєм, навіть діти - нітрохи.

Мене звати Ольга, і мене мати

Навчала російських пісень співати.

Тож і рідна мова моя - російська,

Та якби пустили мене до війська,

Я б тим оркам, що руйнують усі основи,

Очі голіруч повидпяпала б і без мови...

Нас давно списали з усіх рахунків,

Та пісні співаємо ми веселі,

та збираємо гроші для облаштунків -

нашим воїнам, що там стоять, як скелі,

у лютневі злі хуртовинні ночі, бережуть від орків усю країну...

Мене звати Оля. Я дуже хочу,

щоб вони відстояли Україну!

Величезний жовто-блакитний прапор

майорить над Харковом, не згасає...

А маленький хлопчик чекає папу,

що давно мандрує вже небесами...

Я дітей навчаю писати вірші

про майбутнє світле та Перемогу!

Не розводить шмарклі, бо то найгірше,

не чекати - бігти на допомогу.

А якщо і впустять атланти небо -

в центрі міста нашого, на готелі, -

все ж життя продовжиться! Сліз не треба!

Хтось підставить спину, свічку в костелі,

хтось пісні напише нові - на згадку,

хтось збудує поряд нові будинки...

Мене звати ОЛЯ І Я В ПОРЯДКУ! Я ЖИВУ ЩОДНЯ Й КОЖНУ ХВИЛИНКУ!

Ольга Подлесная